Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах

Це війни і повстання, цесльози і перемоги, це “тихі води, ясні зорі” і буруни біля Дніпрових порогів, це незламнісь Байди і крилаті козацькі “чайки” серед хвиль розбурханого моря, буйні веселощі на Січі після перемог і плач полонянок у неволі, це ненависть і любов, вірність і зрада – це все, чим живе людина, чим живе народ, живе весь світ.
Слухаю дзвін бандури чи кобзи, слухаю пісні-думи моєї України – і перед очима постають картини.
Спокійно коливається ковила у степу, та раптом – пил, крики, свист тг тарського аркана. Палають

хати, чути стогін, зойки…
Не раз таке траплялося в Україні. Тоді на захист свого краю виступали к-ки. Про це – у піснях і думах:
Бились з ранку козаченьки
До ночі глухої.
Козаків лягло чимало,
А татар – утроє…
(“Ой, Морозе, Морозенку”)

Ось стоїть він перед нашими очима, як величний пам’ятник козацькому героїзму, людям, що здатні загинути за рідний край. Стоїть на Савур-могилі з раною у грудях (вороги в нього “живцем серце виривали”) і прощається з Україною.
Та не тільки турки і татари лізли на родючі українські землі, як сарана, приходили і польські магнати. І знов на боротьбу вставали

лидарі-козаки. Перебийте “лядськую славу загнав під лаву”. Богдан Хмельницький… Погляньмо: Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду. Гей, не один лях лежить головою в воду.

(“Гей, не той то хміль”) Та були і поразки. І панували в Україні польські та литовські поневолювачі. Тоді козаки ставали гайдамаками, брали до рук свячені ножі. Ой ви, ляшки, та недовірки, Годі ж панувати, Гей, недалеко іде Гонта,

Гиори з розвитку мовлення 8 клас 189
Дась він вам ззняки.
(“Ой наварили ляхи пива”) Поруч з ним – його найближчий друг Максим Залізняк. Отак Максим Залізняк
Із панами бився І за те він: слави Гарной залучився.
(“Максим козак Залізняк”) Століттями точилася боротьба. Б народних піснях ми знаходимо метафоричні картини:
Чорв а рі л л я зорана
І кулями засіяна, гей, гей!

(“Чорна рілля зорана”)

Хто ж оборонить цю землю? Хто стане на її захист? Козацькі лицарі – більш ніхто. Люди, що найбільше в світі люблять Україну, готові за неї життя віддати, навіть після смерті хотіли б залишитися в її пам’яті. Ніякі тортури не можуть “мусити козака зрадити рідну землю і віру християнську. В Царградх висить “за гик ребром зачеплений” Байда та стріляє в турецького царя. “Ото ж тобі, царю, іів Вайдину кару”, – закінчує “Пісню про Байду” сивий кобзар.
А ось закований у кайдани невільник Самійло Кішка говорить ляхові Бутурлаку:
Бодай же ти того не діждав, Щоб я віру християнську під нозі топтав! (“Самійло Кішка”) А коли Ьтраплялася зрада, то вола безжально каралася. Як колись Тарас Вульба, дає благословіння на покарання свого сина Сави старий героїчний ко-іак Чалий (“Ой був в Січі старий козак”).
Героїчно гине у Варшаві посаджений на палю Гордій Чурай (“Орлику Чу-ряк”), відважно воює козак Нечай (“Ой, з-за гори високої”). Оспівують пісні та думи героїзм та лицарство відомих історичних осіб: Кривоноса, Богуна, Хмельницького, Супруна, Сірка, Палія та інших – і маловідомих козаків.
І майже завжди це “вільні ігтахи”, для яких “степ широкий” – “сват”, “шабля й люлька — вся родина, сивий коник” – “брат” (“Там Де Ятрань круто п’ється”). Такий і козак Голота, що полем гуляє “ні города, ні села не займає”, але на підступність татарина дає гідну відсіч. Як міфічний Антей, він черпає сили у рідній землі.

Козаки вміли і пити-гуляти, і воювати. Жили за принципом: “як бити, то бити, як пити, то пити”. І часом необачними бували, як козак Нечай, що…поставив… Три сторожі в місті, А сам пішов до кумоньки Щуку-рибу Зети. Однак, насамперед, все ж таки була справа, заради цього розлучалися і з матір’ю, і з жінкою. Але й теплоти душевної не позбавлені ці нещадні до ворогів лицарі. Ось як зворушливо прощається із земляками козак, що їде з України (“Ой гай, мати”):
Виїжджавши, шапку знявши, Низенько вклонився: “Ой прощайте, слобожани, Може з ким сварився”. …Замислююся над долею України та її лицарів. Заплющую очі і знову бачу вечірнє небо, яскраві зорі, Дніпрові пороги, вогнища… Лунає соковитий, глибокий, якийсь величний голос сивого кобзаря:
Ей, пане Хмельницький, Богдане-Зиновію, Наш батю, полковнику чигиринський.
Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови пили та гуляли,
А неприятеля під нозі топтали!

(“Хмельницький і Барабаш”) Співає кобзар і про військо Запорозьке, що “як мак процвітає”, але, на жаль, ” і про те, як Січ руйнували. Думаю: це ж і мої предки, якась крапелька їхньої крові і в моїх жилах. І повторюю вірші Василя Симоненка: Ви, байстрюки катів осатанілих, Не забувайте, виродки, ніде: Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде.
Відображення героїчної боротьби за волю запорозького козацтва у народних думах та піснях
Хвилюється золоте збіжжя колосистого моря під високим склепінням блакитного неба, хлюпочуть повноводні ріки в зеленому вінку кучерявих верб, медами пахнуть буйні трави, великий шум іде тінистими дібровами… Та кож-; на п’ядь цієї квітучої землі щедро полита кров’ю, засіяна кістками, скроплена дрібними росами-сльозами. Із давніх-давен заздрісні сусіди посягали на дивовижну красу цього замріяного краю. І вставали на захист рідної неньки Ук-‘ раїни могутні богатирі-герої, що їх зібрала під своїми малиновими прапорами Запорозька Січ. Відчайдушно хоробрі, завзяті та дужі, вони, не шкодуючи сил; і самого життя, невтомно воювали зі своїми одвічними ворогами: то татарами;. й турками, то ляхами-католиками. Скільки їх полягло на кривавих полях битв І загубилися б ті славні подвиги патріотів на далеких шляхах історії, якби н увічнив їх народ український у своїх безсмертних думах та піснях.






Шерлок холмс мій улюблений літературний герой.
Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах