Значна роль запорізського козацтва в історії народу

Сьогодні в Україні намагаються відродити козацтво, ретельно вивчають життя козаків, їх звичаї, традиції, створюють сучасні козацькі загони. Справді, часи козацтва – частина героїчного минулого українського народу. Так в чому ж полягає такий жвавий інтерес до козаків? Чому ж ми, українці, пишається ними на весь світ?

Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що у козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Кожен в Україні чув про козаків. Козак в нашій уяві – це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею.

Захисник Вітчизни, оборонець прав і віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України.

Про них написано багато наукових книжок, цікавих романів, знято фільмів. Про наш козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави – гімні України. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистити слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак. І у це слово вкладають розуміння найбільших чеснот нашого народу.

Козацтво в Україні виникло більше 500 років тому, в час розпаду Київської Русі після монголо-татарської навали. Українські міста піднімалися

з руїн, але володарем колись могутньої держави стали литовські князі, хоча переважну більшість населення Великого Князівства Литовського складали українці й білоруси.

В перші часи українці під новою владою почувалися вільно, литовці не утискали їх ані віри, ані мови, ані прав чи звичаїв. Та вже у XV-XVI ст. посилився вплив поляків, починається відбирання прав і процес закріпачення селян. Українці перестали почувати себе господарями на власні землі.

Свободолюбний народ, українці шукають виходу, йдуть у степи, за дніпровські пороги – на Запоріжжя. Там, у вільних, але дуже небезпечних місцях і виникає український різновид європейського лицарства, особливий воєнний стан – козацтво, який ширився, поповнювався енергійними та завзятими, сміливими й талановитими вояками. Козаки стали провідною силою, що сприяла формуванню сучасного українського народу.

По всій Україні утвердився найдемократичніший на той час устрій козацького народовладдя. Козак і українець означало те й саме, а українців у світі називали «козацьким народом». Прилучатись до козацтва вважали за честь не тільки українці, а й багато чужинців, захоплених доблестю і моральними чеснотами козаків.

Козацькі поселення – Січі – мали свій устрій, свої клейноди, свої правила і закони, за якими жили, а головний закон – честь і справедливість. Негідникам і зрадникам там не було місця. Тому козаки були згуртовані, а це робило їх єдиною, могутньою військовою силою.

Протягом кількох століть українські козаки стерегли кордони, воювали, захищаючи не лише власні інтереси, а й інтереси інших країн: козацькі загони були бажаною підмогою і у польському, і у французькому війську. Воювали на суші і на морі. Про славетні бої і походи козаків, про їх сміливість, відвагу й винахідливість ходять легенди. Козаки були неперевершеними майстрами військової справи свого часу.

Прославили козацтво хоробрі, талановиті ватажки: Остап Дашкевич, Дмитро Вишневецький, Іван Свірговський, Богдан Ружинський, Іван Підкова, Самійло Зборовський, Северин Наливайко, Максим Кривоніс, Петро Конашевич-Сагайдачний, Іван Судима та інші. Гетьманство Богдана Хмельницького поклало край так званому «золотому спокою». Видатний гетьман, сміливий, рішучий борець за правду, він поклав своє життя за свободу українського народу, але зрадництво татар і Москви не дало здійснитися мріям Хмельницького бачити Україну вільною і скоротило йому віку.

Після смерті Хмельницького на Україні почався безлад – багатогетьманство і братовбивча війна. Цей страшний час назвали «руїною». Останні гетьмани – Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Сірко, Іван Мазепа – шукали підтримки у турків і шведів, намагаючись скинути ярмо Московщини і Польщі.

Але сили українського козацтва вже були ослаблені, а союзники не надійні. Тому знову і знову поразки. Ще Пилип Орлик, Іван Скоропадський і Павло Полуботок намагалися продовжити справу Івана Мазепи, але знову зрада. Знесилена і залякана Україна не піднялася на допомогу.

Катерина II поставила крапку в історії великого козацтва. Скориставшись відважним військом, щоб відвоювати Крим у Турції, вона наказала знищити Січ. Але козаки не далися московитам, вони хитрошами покинули Січ, залишивши її для пограбування, і пристали до турків. Ті з радістю прийняли мужніх воїнів у своє військо.

Та турецьке підданство теж було тісним для українських козаків, вони поверталися до України, дехто наймався реєстровими козаками на Московську службу. Останні українські козацькі поселення були на березі Азовського моря в 1828 році, але й вони були утиснуті царським урядом; їх клейнди і фортецю передали Кубанському козацькому війську.

Слава про волелюбних, українських предків, несхитної волі славних козаків, живе і донині. Багато хто з нас і сьогодні носять козацькі прізвища та не знають про це. Через козацтво ми всі творили нашу історію, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї. І сьогодні, коли йде становлення незалежної України, як ніколи актуально звучать рядки нашого гімну:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І покажем, що ми, браття, козацького роду.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Значна роль запорізського козацтва в історії народу