Відношення до революції у творчості С. А. Єсеніна (На прикладі поеми “Ганна Онєгіна”)
1. Роль революції у творчості Єсеніна. 2. Зміст поеми “Ганна Снегина” 3. Герої – антиподи: Прокл і Лабутя. 4. Ганна Снегина як символ зайвої, що вислизає краси. 5. Двоїсте відношення поета креволюции. Небо – як дзвін, Місяць – мова, Мати моя – батьківщина, Я – більшовик. А. А. Блок лавина, Що Прокотилася по всій Росії, революції відставила багато спогадів після себе Ці спогади й емоції – радісні, пов’язані з надією на нове, світле майбутнє, і сумні, пов’язані з розчаруванням у ньому – залишилися в кожного учасника й свідка.
Багато
Багато в чому поема стала биографичной. Ліричний герой добутку, що одержав таке ж, як і в автора ім’я Сергій, і від імені якого ведеться оповідання, приїжджає в рідне село
У кожного фарбовані ставні, По святах м’ясо й квас Недарма колись справник Любив погостювати в нас. Жителі села Радово, як читач може довідатися з того ж оповідання, уміли ладити й з колишньою владою: Оброки платили ми на термін, Але – грізний суддя – старшина Завжди додавав до оброку В міру борошна й пшона. І щоб уникнути напасти, Надлишок нам був без тягот. Раз – влади, на те вони влади, А ми лише простий народ. Однак ідилічна картина життя радовских селян була зруйнована ще до революції через жителів сусідньої деревеньки Крикуши, де “життя…
Було погане – майже все село навскач орала однієї сохою на парі заїжджених шкап”. Головний серед крикушан Прон Оглоблин, в одній зі сходок із селянами Радова, убиває їхнього голови. Про це візник з Радова говорить наступне: З тих пор і в нас неуряди. Скотилася із щастя вожжа.
Майже що три роки підряд У нас те відмінок, то пожежа. Необхідно відзначити, що початок поганого життя селян доводиться на перші роки світової війни А потім прийшла велика Лютнева революція. У цей момент Сергей, що приїхав додому, довідається, що Прон Оглоблин, повернувшись із каторги, знову став ідейним лідером селян із Крикушина. Самому ліричному героєві, що міркує на тему “Як прекрасні земля й на ній людина”, близький селянський народ, близькі його сподівання й проблеми, хоча в серце Сергія усе ще жива любов до місцевої поміщиці Ганні Снегиной.
Разом із Проном Сергій приїжджає в її маєток у не краще для героїні час – вона одержує звістку про загибель чоловіка. Метою візиту є спроба забрати землю поміщиків на користь селян При цьому якщо Прон вимагає її досить грубо: “Віддай!.. Не ноги ж тобі цілувати! ” – те в Сергія вистачає сміливості зупинити крикушанина: “Сьогодні вони не в дусі… Поїдемо-Ка, Прон, у шинок…
“. Прон – людина відчайдушний. Друг Сергія, озиваючись про нього, явно не випробовує до нього особливої симпатії: “Булдижник, забіяка, грубіян. Він вічно на всіх озлоблений, з ранку по тижнях п’яний”. Але характер цього персонажа однаково залучає Сергія, адже Оглоблин – безкорисливий, що ратує за інтерес народу селянин Після случившегося в першу революцію перевороту Прон обіцяє: “Я перший зараз же комуну влаштую у своєму селі”.
Але під час громадянської війни він гине на його місце приходить його ж рідний брат Лабутя: …Мужик – що твій п’ятий туз: При всякій небезпечній мінуті Хвальбишка й диявольський боягуз. Таких ви, звичайно, видали. Їхня доля балаканиною нагородив Єсенін авторським відступом так характеризував цього героя: “Такі завжди на прикметі. Живуть, не мозолячи рук”.
Дійсно, він носив дві царські медалі й постійно похвалявся недосконалими подвигами на війні. Із приходом революції він…Звичайно, Всовете. Медалі заховав у скриню, Але з тою же важливою поставою, Як якийсь сивий ветеран, Хрипів під сивушною банкою Про Нерчинск і Турухан: “Так, братик! Ми Горе видали, Але нас не залякував страх…
” Медалі, медалі, медалі Дзенькали в його словах. Він першим починає опис у маєтку Онєгіних: У захопленні завжди є швидкість: – Даєш! Розберемо потім! Весь хутір забрали у волость Із господарками й з худобою Самим же важливим для розуміння цього героя є той факт, що під час розстрілу бата більшовиками Лабутя ховається, замість того, щоб захистити його. Поет відчуває, що під час революцій уцелели саме такі Лабути, а не Прони, залишилися в живі саме труси, а не нехай грубі, але сміливі люди.
Поета хвилювало й те, що саме такі персонажі найчастіше виявлялися не тільки в народної влади, але й грали перші ролі в керівництві партій і держави. Не випадково Лабутя говорить про мниме посилання в Туруханский край. Це те саме місце, де відбував посилання Сталін. Розумів автор поеми й те, що при владі, на чолі якої коштує Лабутя, мрії селян про щастя по образі села Радова ніколи не стануть явою И героїня поеми, чий образ персоніфікує красу, їде з Росії. У фіналі добутку з лондоновского листа, отриманого героєм від Ганни, читач довідається: Я часто ходжу на пристань И, чи те на радість, те ль у страх, Дивлюся серед судів всі пристальней На червоний радянський прапор.
Тепер нам досягли сили. Дорога миючи ясна… Але ви мені як і раніше милі, Як батьківщина і як весна. У новій Росії, що перетворилася в злиденні Крикуши, для краси немає місця. Варто помітити, що села з такими назвами дійсно існували в рідному Єсеніну Константиновском повіті.
Тільки вони не сусідили один з одним. А розташовувалися далеко друг від друга. Швидше за все автора зацікавили мовці назви: Радово, що асоціюється зі словом “радість”, і Крикуши, що нагадують “крикливиці”, “кричати”. У серпні 1920 року поет пише: “…
Іде зовсім не той соціалізм, про яке я думав, а певний і навмисний, як який-небудь острів Олени, без слави й без мріянь. Тісно в ньому живому, що тісно будує міст у мир невидимий, тому що рубають і підривають ці мости з-під ніг прийдешніх поколінь”. Швидше за все Єсенін передбачав той факт, що Радянська влада не зможе задовольнити селянські потреби, а, навпроти, вичавить із них всі й без того рідкі соки. Тому, подібно своїй героїні, дивився Єсенін на червоний прапор не тільки з надією, але й зі страхом
(1 votes, average: 5,00 out of 5)