Сучасне відношення до творчості М. Горького

Максим Горький визнавався: “Перш ніж почати писати, я задаю собі три питання: що хочу написати, як написати і для чого написати”. Слова гарні, але чи завжди письменник був щирий у своєму виборі? Нещодавно я довідався, що Горький вносив більші суми у партійну касу більшовиків і був одним з головних, виражаючись сучасною мовою, їхніх спонсорів. Думаю, що пролетарське походження письменника, його бродяче життя змолоду і раннє знайомство з революціонерами сприяли тому, що Олексій Максимович близько зійшовся з людьми, які поставили своєю метою

повністю змінити світ шляхом насильства. Але ці зв’язки дуже сильно відбилися і на його творчості. У спадщині будь-якого письменника щось може подобатися, а щось ні. Одне залишить байдужим, а інше приведе у захват. І це тим більше вірно для величезної і різноманітної творчості М. Горького. Ранні його добутки – романтичні пісні і легенди – є суттю прояву теперішнього таланта.

Це справжнє мистецтво – піднесений склад і казкова метафоричність пісень про Сокола і Буревісника. З них увійшли в наш лексикон багато виражень. “Шаленість хоробрих – от мудрість життя!”, “Породжений плазувати – літати

не може!” і інші. Легенди про Ларре і Данко, узяті окремо, є чудовими зразками романтичної казки. Великий майстер зумів з’єднати їх в одному добутку – “Стара Ізергіль”, героїня якого теж, здається, узята з легенди. Центральною книгою М. Горького довгий час вважався роман “Мати”. Головним доказом цьому судженню служили слова Леніна про своєчасність роману, оскільки багато робітників брали участь у революції несвідомо. Але якщо художню вартість літератури міряти тільки політичною спрямованістю, вона вимре, виродиться. І в цьому романі відчувається, що Горький – видатний письменник. Сторінки, присвячені переживанням Ніловни, наприклад, залишають дуже сильне враження. Образ же Павла здається досить ходульним. Думаючи про ненависть революціонерів до уряду, дивуєшся м’якості відповідної реакції. У “тісній” в’язниці сидять у камерах усього по трьох-чотирьох, книги читають, вільно розмовляють, передачі приймають без обмежень. Відразу пригадуються страшні картини сталінських таборів, намальовані у добутках Шалімова, Солженицина, Домбровського й інших. Можемо зрівняти і з тим, що зараз діється у наших місцях позбавлення волі. І як подумаєш, що до цього привели країну такі непримиренні революціонери, як Павло Власов… Але саме головне, що робить роман “Мати” неприйнятним для нас – це виправдання ідеї насильства, необхідності революційного диктату.

З бідністю, неграмотністю, несправедливістю потрібно було боротися, але не кривавим терором. І не такими представниками народу, як горьковський Сатин (п’єса “На дні”) або Челкаш {оповідання “Челкаш”), треба було заміняти горьковських же Артамонових або Гордєєвих (“Справа Артамонових”, “Фома Гордєєв”). А саме це й трапилося. Після роману “Мати” письменник створив ще чимало видатних добутків, наприклад трилогію про своє життя. Але співробітництво з новою владою чимало нашкодило йому. І я часом думаю, як же Горький відповідав на свої три питання, коли писав про роботу ув’язнених на Беломор-Балтийському каналі? Мені цікаво читати книги Олексія Максимовича. Не праві ті, хто говорить про те, що потрібно відкинути його через непотрібність. Вони бачать у його творчості одне погане. Його творчість і справді була суперечливою. Однак, як сказав індійський письменник Р. Тагор, якщо закрити двері перед неправдою, то як у неї ввійде істина? Тому не будемо закривати двері, нехай суддею стане час. Але я думаю, Горький – великий письменник і заслужив право назавжди залишитися в пам’яті людей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Сучасне відношення до творчості М. Горького