Проблема інтелігенції й революції

Початок XX століття З’явилося переломною епохою в долі Росії. Революція, Громадянська війна змінили не тільки соціально-політичну обстановку в країні, вони сильно вплинули на думки, настрої людей. Багато хто втратили віру, опору в житті. Все навколо перевернулося з ніг на голову. Людині важко було орієнтуватися в божевільної світі, де старі, існуючі протягом сторіч цінності зруйновані, а нові ще не затверджені. Кожного торкнулися революційних подій, і тому природним було бажання осмислити що відбувається. Більшість письменників не могли не відбити те що сталося у своїх добутках, тому що самі часто були учасниками революцій, свідками корінних змін. Як творчі особистості, вони прагнули дати оцінку сформованої в країні ситуації, коли були підняті численні проблеми, коли люди виявилися розділеними на два табори і їхні відносини стали будуватися на основі вироблених новою епохою законів, за принципом класової ненависті й неприйняття інакомислячих.

Багато хто виявилися немов викинутими за борт, тому в роботах письменників була піднята проблема “зайвих людей” – тих, хто по своїх переконаннях, вихованню не міг погодитися з тим, що відбувалося навколо. Інтелігенція почувала себе відповідальної за Росію, за її майбутнє, тому деякі йшли на сторону революції, щиро вірячи в те, що вона допоможе країні, інші, навпаки, розчаровувались, не приймали її й прагнули зберегти старі ідеали.

Кожний письменник по-своєму ставився до подій, що відбуваються: хтось писав на злість дня, виконуючи соціальне замовлення, прославляючи нові цінності, хтось, продовжуючи традиції “золотого століття”, бажав зберегти російську культуру, вони оцінювали революцію з погляду вічних істин: добра й зла, справедливості, любові…

Частина письменників у своїх книгах писали про безглуздість що відбувається. До них ставиться І. Бабель. В “Кінармії” він описує Громадянську війну, з якої ми знайомимо через сприйняття головного героя – Кирила Лютова. Він був інтелігентом, і в новелі “Мій перший гусак” ми довідаємося про те, як важко йому освоїтися серед кін армійців, що ставляться непривітно, вороже до нього подібним. Вони грубі, жорстокі й, щоб тебе прийняли, треба бути таким же. Кирилові Лютову доводиться відмовлятися від своїх позицій, опускатися до рівня цих кін армійців, внутрішньо герой сильно переживає, але зовні він намагається зберегти холоднокровність. Хіба це нормально, коли людина заради того, щоб залишитися просто живим, повинен поступатися своїми принципами, перетворюватися в грубу, аморальне істоту.

У новелах “Лист” і “Смерть Долгушева” І. Бабель пише про страшну реальність, коли жорстокість стає нормою життя, коли брат убиває брата, син – батька, батько – сина… відбувається переоцінка цінностей: моральне робиться аморальним, затверджується поняття нового гуманізму: для зміцнення ідеалів революції використаються будь-які засоби, людина одержує право вершити долю іншого, вирішувати, може він жити чи ні. Так, убивають пораненого Долгушева. Кирилові Лютову важко прийняти навколишню дійсність. В умовах нового часу інтелігент виявляється у двоїстому положенні, він роздвоюється між вимогами реального миру й тим, що закладено в його душі. Герой Бабеля “ламається”, уступає, хоча постійно внутрішньо важко реагує на все, що відбувається навколо події. Автор співчуває своєму героєві, для нього страшна втрата моральності. Інше відношення до інтелігенції випробовує Фадєєв. Він був письменником нової епохи, учасником революційних подій і подій Громадянської війни. У своєму творі Фадєєв створює певний настрій для розуміння революції,...

затверджує ідеали нового гуманізму. В “Розгромі” явно відчувається його презирливе відношення до інтелігента. Він зображує Мечика людиною, внутрішньо готовим до зрадництва, слабкої, не сформованій особистістю й порівнює з Морозко – сильним, упевненим у собі й своєї позиції. Автор в образі Левінсона створює нового героя, непохитного, вище всього ставить справу. Позитивним може бути тільки робітник або селянин, інтелігент же є негативним героєм. Фадєєв ставиться до нього упереджено, у його розумінні інтелігент не в змозі чесно служити революції. Таке відношення письменника викликане тим, що він оцінював людину із класової, суспільно-політичної точки зору.

Можна провести паралель між твором Фадєєва й Пастернаку. В “Докторі Живаго” автор теж піднімає проблему “зайвої людини”, прагне зрозуміти, яка роль інтелігенції в подіях, що відбувалися. Але Пастернак писав у п’ятдесяті роки, тобто в нього була можливість подивитися на те, що сталося як би з боку, більш об’єктивно. Його відрізняє зовсім інший світогляд, він підходить до особистості із загальнолюдських позицій, з погляду вічних цінностей. Його герой нікому не довіряє й сам відповідає за доконані вчинки. Потрапивши в полон, Юрій Живаго поводиться шляхетно. Він, незважаючи на те що не по власній волі опинився в загоні, лікує поранених, виконує лікарський борг. Війна викликала дисгармонію в душі героя, і в полоні в нього виникає бажання переосмислити все, що діється з ним. Юрій Живаго вертається до вічних істин, які були закладені в ньому із самого народження, з якими він виховувався. Пастернак прагнув показати те, що ніякі потрясіння не можуть і не повинні змусити людину відмовлятися від вироблених багатьма поколіннями традицій, збивати його зі світлого шляху істини.

Про долю російської інтелігенції писав Булгаков. Він був свідком усього що відбувається й розумів, що революція зруйнує культуру Росії, тому що завдасть страшного удару по інтелігенції, що є носителькою старих традицій і уособлює собою російську культуру. Письменник з теплотою й симпатією описує сім’ю Турбіних. Їхній будинок, незважаючи на заметіль, що розігралася, на морок, що огорнув усе,, символізує заспокоєння, доброту, любов. Для Булгакова страшно, що це повинне неминуче загинути й що в хаосі й плутанині можуть не помітити втрати самого коштовного, адже, умираючи, інтелігенція несе із собою російську культуру. Люди не замислюються про те, що дуже важко відновити знищене. Як будуть жити нові покоління, якщо зметені старі основи життя? Це питання письменник задає всім своїм добутком. Про причини трагедії російської інтелігенції говорить герой п’єси “Дні Турбіних” Олексій Турбін: “Народ не з нами, він проти нас”. В ізольованості носіїв культури бачить Булгаков їхню трагедію. Письменник глибоко переживає, що в Росії втрачаються вічні цінності, традиції, що передавалися з покоління в покоління.

Революція сильно вплинула на людей, на творчість письменників, багато в чому визначила тематику й проблематику їхніх добутків. Кожний письменник залежно від займаної їм позиції, від відношення до революції по-своєму описував ситуацію, прагнув дати оцінку тому, яка роль російської інтелігенції в подіях, що відбувалися. Але, незважаючи на різні погляди, на негативне відношення, що переважало в певний час, до інтелігенції, безсумнівним було те, що, руйнуючи старі підвалини, традиції, відмовляючись від вічних цінностей, не так легко затвердити нові ідеали, що відповідають тільки потребам революції.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...