Тема російського села у творчості Серафімовича на прикладі повести “Біла Глина”

У ряді творів Серафімович розкриває класові конфлікти в селі, гостроту й складність боротьби, що відбуває в людських душах. Гострий розлад проникнув у сім’ю кулака Петренко (“На млині”, 1906), з’явившись відбиттям соціальних протиріч в українському селі. Син кулака, молодий офіцер Микола рішуче став на боротьбу за справедливість, і ніщо не має сил примирити батька й сина, тому що, як визнає старий Петренко, людина далеко не дурний, між ними відбувається “несказанно страшна війна, як кров на кров, як ридна душу на ридну душу…”

І батько сам направляє в жандармське керування лист із проханням заарештувати сина

Розкриваючи настільки гострі взаємини в сім’ї, Серафімович не збивається на соціологічну прямолінійність, він дає глибоке психологічне мотивування вчинків героїв. Складність ситуації в тім, що батько й син щиро люблять один одного. На передній план письменник виносить їхній зв’язок по крові, але в підтексті, що з кожною сторінкою стає усе прозоріше – у міру розвитку подій у селі,- наполегливо проводиться ідея соціальних розбіжностей у сім’ї, і вони виявляються сильніше голоси крові

Ідейні зрушення, що відбувалися в українському

селі, знайшли своєрідне відбиття й в оповіданні “Біла Глина” (1906). У ньому створений колоритний образ українського селянина “дядька Хведора”, у якому втілений дух непокори й збурювання народу. Від всієї фігури Федора віє силою й спокійною впевненістю

“Українець сидів так само спокійно, зосереджено. Чорна борода й поплутані волосся біліли проседью, і по чорної, як чавун, від засмаги шиї розкинулася переплутана мережа зморшок. Розставив монументальні чоботи, обперся об коліна й, звісивши голову й ворушачи чорними, як юхта, пальцями, дивився, потряхиваемий вагоном, у підлогу”.

Зовні спокійно він слухає оповідання драгуна про те, як царські карателі під час розправ з “бунтівниками” убивали жінок і дітей. Але потім Федір зло помстився драгунові: видавши себе за його земляка, він, повторюючи його фрази, повідомив, що в такий же спосіб під час “утихомирення” загинули дружина й діти самого драгуна. Містифікація, до якої вдався Федір, накладаючи особливий психологічний відбиток на даний, конкретний епізод, по суті своєї не суперечить правді життя. Непідроблене горе драгуна не розжалобило Федора. Коли драгун пішов, “довго сидів дядько Федір, дивлячись між чоботями в підлогу й злегка погойдуючись від ходу. І коли про нього забули, підняв голову, пильно оглянув всіх і проговорив з ніздрями, що роздуваються:

– Та я ж його в перший раз бачу, і сімейства його не знаю, і в Білій Глині ніколи не бувал!..

И в очах, як іскра вночі від погаслого багаття, блиснув вогник торжествуючої ненависті, що вічно жевріє в серцях, вигодувана біля землі”. У творах Серафімовича всі частіше з’являються подібні герої – зовні незворушні, але із серцями, що горять вогнем ненависті до жорстокості й несправедливості. Такий і старий човняр, Афиногенич. Непомітно, але наполегливо набудовує він людей проти попів, ченців, поміщиків, кулаків. Не без підказки Афиногенича селянські хлопці підпалили монастирську економію, і він допоміг їм зникнути. Коли ж старому довелося перевозити стражників, що шукали паліїв, відбулося наступне:

“П’ятеро тихо сиділи, міцно тримаючись за мокрі борти, у самого краю яких волого відчувалася коливна вода – Ну, ти, сич, греби, що ль… заснув! И в відповідь над рікою пронісся хижий лемент: – Прокинувся!! , У ту ж секунду темна фігура старого метнулася убік. Із шумом швидко, що кинулася через борт води, злився лемент розпачу п’ятьох людей. Із хвилину чулися сплески нелюдської боротьби, потім стихло”.

Старий теж потонув. “Але серед ночі, серед нерухомої тьми стали виступати залиті розоватим відсвітом монастирські стіни, башточки, дзвіниці. Стали виступати розоватие верхи прибережних гір, як рожевим шовком, ледве затягнула ріка,- небо палало від чорної похмурої лінії обрію до зеніту, усе було залито багряною загравою”. Характерно, що “заграва” у заголовку оповідання коштує в множині, і це перетворює образ вогню над монастирем у широку картину усе що яскравіше розпалюється всеросійської революційної пожежі






Журналіст професія моя майбутня.
Тема російського села у творчості Серафімовича на прикладі повести “Біла Глина”