Історія створення й аналіз поеми Ганна Снегина Єсеніна С. А
Ця поема, написана в 1925 р., по визнанню поета, “найкраще, що я написав”. Жанр поеми визначають як лисичанський: внутрішній, ліричний сюжет добутку нерозривно пов’язаний з оповіданням про те, що “трапилося, що стало в країні”. Зразком для наслідування Єсеніну послужив роман у віршах “Євгеній Онєгін”, мотиви якого чутні в “Ганні Снегиной” ( дворянська тема, перша любов героїв, “різниця” між автором і героєм поеми Сергієм). В основі сюжету – реальні події: два приїзди Єсеніна на батьківщину в 1918 і 1924 р. ( у поемі дія відбувається
Тепер з дитячого років Я важлива дама стала, А ви – знаменитий поет. Який ви тепер не такий! Я навіть зітхнула нишком, Торкнувшись до вас рукою… <...
> Ми разом мріяли про славу… І ви догодили в приціл, Мене ж про це змусив Забути молодий офіцер… ” Визначальними в розвитку ліричного сюжету поеми є рядки: “И в серце хоч колишнього ні,
Але було зовсім не легко мені Побачити її особу. Вище вже відзначалося “багатоголосся” пізньої лірики Єсеніна. Це повною мірою ставиться й до поеми, де події 1917-1923 гг.
Даються очами самих різних людей: мірошника, його дружини, криушинских мужиків Показово, що й починається поема з оповідання візника про те, як у Радове “скотилася із щастя вожжа”: криушане вбили старшину їхнього села. З тих пор “те радовцев б’ють криушане, те радовци б’ють криушан”. Убивця старшини – Петро Оглоблин (прізвище “мовець”) – нинішній вождь криушан. Саме він кличе Сергія в “помічники”, щоб їхати “до Снегиной…
Разом… Просити”. Що відбувається оцінюється автором не прямо, а через характеристики персонажів (наприклад, того ж Прона: “Оглоблин коштує у воріт / И спьяну в печінки й у душу / Костить зубожілий народ”) і через предметні деталі У той візит із землею нічого не вийшов: Сергій повів Прона з будинку, де одержали похоронку. Восени цього ж року “першим описувати панський будинок” поїхав брат Прона Лабутя, член Ради й “герой” війни, якому дається така вбивча характеристика: “Мужик – що твій п’ятий туз: / При всякій небезпечній мінуті / Хвальбишка й диявольським боягуз”. (П’ятий туз – зайвий туз у шулерській колоді).
Пояснення Ганни із Сергієм – кульмінація в розвитку ліричного сюжету: Я пам’ятаю – Вона говорила: “… вас Образила випадково… Жорстокість була мій суд… Була в тім сумна таємниця, Що пристрастю злочинної кличуть…
” Через багато років Сергій довідається причину відмови “дівчини в білій накидці” : “Звичайно, до цієї осені Я знала б щасливе минуле… Потім би мене ви кинули, Як випиту сулію… Тому було не треба… Ні зустрічей… ні взагалі продовжувати…
Тим більше зі старими поглядами Могла я скривдити матір”. Одна із причин революції, що вибухнула, а потім і громадянської війни – пропасти між “білою” і “чорною” кісткою, Росією дворянської й селянської. Вона виявилася непереборної й для Сергія з Ганною, незважаючи на те почуття, що їх зв’язувало: “ліриці” перешкодив “епос”.
Долі героїв виявляються невіддільні від долі їхньої рідної країни. Композиція поеми, як і багатьох ліричних віршів Єсеніна, побудована по кільцевому принципі Далекі, милі були, Той образ у мені не згас… Ми все в ці роки любили, Але мало любили нас, – Так закінчується перший розділ. У заключній главі, після того, як Сергій одержав від Ганни “безпричинний лист” з лондонською печаткою, у цих віршах змінене всього одне слово.
У будь-які, навіть самі “суворі й грізні роки”, внутрішнє (мир душі, почуття) – головне для людини. Це неуничтожимо, вічно. Про це – фінальні вірші поеми: Ми все в ці роки любили, Але, виходить, любили й нас
(1 votes, average: 5,00 out of 5)