Нелінійне письмо як атрибут літератури постмодернізму (на прикладі творчості Милорада Павича)

“Перший письменник третього тисячоліття”, “Шахерезада XXІ ст.” – такими епітетами характеризують літературні критики творчість сербського письменника Милорада Павича. Твори цього митця чи не найяскравіше втілюють риси постмо­дернізму. їм притаманні критичне ставлення до раціональних засад буття, розу­міння неоднозначності та суперечливості світобудови, деструкція єдності, мно­жинність як головна основа існування. У своїх творах М. Павич відмовляється від лінійного письма, при якому тексти зазвичай незмінні: вони охороняться,

ніби музейні експонати, в них не можна змінити жодного слова, переставити місцями глави. Відкидаючи “монопольне право автора на істину”. Павич своїми книгами запрошує читача до співтворчості, для чого широко використовує гру з текстом і читачем. Твори цього письменника, незвичні за структурою, можна читати як традиційним способом – з аркуша, так і на комп’ютері.

Славу письменника першої величини, що відкрив нову главу в історії світової літератури, М. Павичу – відомому спеціалісту з класичної філології – приніс твір “Хозарський словник” (1983). Цей роман-словник, присвячений історії войовни­чого

кочового племені, складається з трьох книг: Червоної книги (християнські джерела про хозарське питання), Зеленої книги (ісламські джерела про хозарські питання), Жовтої книги (єврейські джерела про хозарське питання), – кожна з яких у свою чергу, як будь-який довідник, складається зі словникових статей У вказівках “Як користуватися словником” автор пропонує читачеві користува­тися книгою на власний розсуд: чи то відшукувати потрібне ім’я або слово, чи то читати підряд від початку до кінця. Три книги словника – Жовту, Червону, Зеле­ну – можна читати в будь-якій послідовності, спочатку одну, потім другу, а мож­на читати по діагоналі – порівнюючи статті із різних джерел про одні й ті самі по­дії чи одних і тих самих історичних осіб. Таким чином, автор пропонує величезну кількість можливих комбінацій статей, яку читач обирає сам.

У змісті роману “Пейзаж, намальований чаєм”, який має підзаголовок “Роман для любителів кросвордів” подано вказівки автора “Як читати роман горизонталь­но”, “Як читати роман вертикально”. У цьому творі читач, варіюючи комбінації сег­ментів тексту, має змогу встановлювати нові зв’язки між ними, наповнювати їх но­вим змістом, змінюючи початок і кінець роману, – впливати на долю персонажів.

Роман “Останнє кохання в Константинополі” з підзаголовком “Посібник з во­рожіння” складено з 22 (0-21) глав, що мають назви карт Таро. Цей твір – сво­єрідна романтична інтерпретація карт Таро, де кожна карта стала окремим опо­віданням. Проте з Таро пов’язана не лише назва глав, а й їх послідовність: від того, як ляжуть карти, комплект яких включено до книги, залежить рух сюжету й характер розв’язки. Розкладаючи карти, читач бере безпосередню участь у ство ренні тексту.

Структуру ще одного роману – “Шухляда для письмового приладдя” – ви шачає його назва. Відмикаючи одну за одною шухляди, де зберігається пакунок поштових листівок, пасмо волосся, глиняна люлька, судовий журнал, читач по трапляє в дематеріалізований простір із численними лабіринтами з часом, спря мованим від смерті до переродження. Відтворюючи шлях, пройдений головним героєм, читач приходить до розуміння глибинного смислу роману.

У післямові до збірки оповідань “Російський хорт” Павич говорить, що два оповідання в ньому знаходяться у такому тісному взаємозв’язку, що “на питап ня, поставлене в одному з них, можна одержати відповідь у другому, а прочитані разом вони утворюють третю історію”. Даючи підказку, що одне із оповідань на зивається “Варшавський ріг”, а питання, поставлене в іншому, звучить: “і хтось зараз забирає в мене мої спогади й присвоює їх собі?”, автор пропонує тим, хто побажає, віднайти й об’єднати ці два самостійні оповідання. “Цю двадцяту істо­рію в збірці із дев’ятнадцяти оповідань письменник дарує щасливому досліднико­ві”, – говорить М. Павич.

Важко відмовитися від щедрого дарунку співтворчості, й тому кількість шану вальників цього незвичайного митця весь час неухильно зростає.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Нелінійне письмо як атрибут літератури постмодернізму (на прикладі творчості Милорада Павича)