Твір-роздум: Уроки історії, які ми маємо знати

Як пишуть листи солдати,

Тужливо стає мені.

Кому ж мені написати,

Якій догукнути рідні?..

А я напишу – Україні!

О. Гончар

Невпинно лине час… А ті листи, що колись писалися в окопах, і досі шука­ють своїх адресатів, щоб розповісти усю страшну і величну правду про подвиг народу у війні з фашизмом. Ті адресати – я і мої ровесники. На щастя, ми не стали свідками тих трагічних подій, не зазнали жорстоких нелюдських тортур, не опинилися в ситуації вибору, не розчарувалися в ідеалах, заради яких ладні були б віддати власне життя.

Сьогодні ми лише учні. А перед нами – історія – наймудріший учитель, що веде свій потужний і напружений урок.

Ось в уяві постають мої земляки-харків’яни, які, прокинувшись чарівного літнього дня, почули приголомшливу новину: розпочалася Велика Вітчизняна війна. Як сприйняли вони цю звістку? Юнаки та дівчата, що лише вчора були школярами, а завтра мали б здійснити свої найзаповітніші мрії, добровольцям и відправлялися на фронт. Можливо, хтось із них прагнув романтичних пригод і не усвідомлював значущості подій. Проте більшість свідомо обрала шлях, пройшовши який можна було б безслідно знищити зло, що

темною хвилею насувалося на всю Європу.

А ще перед очима постають скорботні обличчя матерів, що благословляли своїх синів на бій і поливали гіркими сльозами землю. Якби ті сльози зібрати докупи, во­ни б нестримним потоком понеслися в річку, що швидко перетворилася на море…

А діти… Замість іграшок багато хто з них взяв до рук зброю – зовсім не ди­тячу забавку. Їх імена, як і вони самі, відійшли у вічність. Вони, притулившись спиною до спини, нарівні з дорослими захищали кожен двір, кожен будинок рідного міста. Багато їх, чиїх імен ми ніколи не дізнаємося. Не знатимемо, де топ­тали вони стежинку свого недовгого життя, де знайшли останній притулок, чес­но й самовіддано виконавши те, до чого кликали серце, совість і душа.

І сьогодні, коли ми згадуємо ці події, дуже прикро, неприємно слухати супе­речки про те, який народ зробив більший внесок у здобуття перемоги, хто є героєм, а кого ним вважати не можна. Нам сьогодні важливо усвідомити, що протягом п’яти років люди різних національностей та віросповідань вели криваву боротьбу зі злом, ім’я якому – фашизм. І це дійсно урок, який повинні добре засвоїти ми і наші нащадки. Адже історія – це не лише скарбниця наших діянь. Це, як говорить Сервантес, свідок минулого, приклад і повчання для сьогоден­ня, а також – застереження для майбутнього.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Твір-роздум: Уроки історії, які ми маємо знати