Твір-роздум: “Душа болить за Україну”
На мій погляд однією з основних проблем сучасного українського суспільства є велика кількість політичних діячів і державних керівників, від яких залежить доля нашої країни. Деякі з них не зосереджуються на головних питаннях, які потребують негайного вирішення, а розпилюють свої сили на дрібниці, досить часто зовсім безглузді. Вони втрачають безцінний час на особисті суперечки замість того, щоб використати його на покращення життя своїх співвітчизників. Багато годин ці люди проводять в запеклих боях за відстоювання особистих інтересів і,
Іноді виникає логічне питання – а чому відбувається саме так? Гадаю, що відповідь на нього лежить на поверхні і тільки чекає на те, щоб хто-небудь нею скористався і звернув на неї увагу. Нажаль, поки що ніхто не прагне знайти цю відповідь. Адже, наші співвітчизники здебільшого переймаються не долею держави, а будь-чим іншим. Скоріш усього, таке ставлення визвано настільки низьким рівнем життя, що людям просто ніколи думати про державні інтереси, а весь їх час займає турбування про хліб насущний.
У житті будь-якої сучасної людини виникає багато повсякденних
Звісно ж, можновладці не можуть зрозуміти звичайних громадян, бо, як то кажуть: “Ситий голодному не товариш”. Але де ж ви, світлі голови України-неньки, де ж ви, політики, цвіт нашої нації, де ж ваші спроби підняти рідну державу з колін і врешті-решт зробити Україну по-справжньому європейською країною? Коли розумієш, що до привілейованої верстви населення вряд чи достукаєшся, стискається серце. Прикро розуміти й те, що протягом багатьох десятиліть одвічні проблеми нашої країни не тільки не вирішуються, а ще і примножуються.
Ще великий Кобзар українського народу Т. Г. Шевченко закликав співвітчизників до боротьби за свободу і незалежність України. А отримавши довгождану незалежність, яку ціною неймовірних зусиль виборювали наші предки, ми лише руйнуємо і ніяк не укріплюємо рідну Україну. Нажаль, наша держава ще дуже залежить від сусідніх країн і від Європи в цілому, вона схожа на маленьку дитину, яка не може жити самостійно, яку покинули власні батьки, яка не може існувати самостійно і їй потрібен хтось, хто став би для неї янголом-охоронцем і піклувався б про неї.
Та де ж сьогодні знайти людину, згодну покласти на вівтар пожертви і витратити його на покращення долі рідної країни? Нажаль, сьогодні це нікому не потрібно. Та якщо хоча б половина усіх наших співвітчизників боліло за рідну Батьківщину, наше життя значно б покращилось. Та не все так сумно і гірко. Адже зараз в Україні багато талановитої молоді, від якої залежить наше майбутнє, у нас є добрі і щирі люди, у нас є чудова земля з синіми озерами і безкрайніми лісами, у нас одна й з наймилозвучніших у світі мов, ми є найчудовішою у світі нацією!
Тому, не зважаючи на те, що віками стояло і стоїть на шляху до розвитку української держави, не зважаючи на бездарних політиків, що опустили нашу націю на коліна, треба бути впевненим і свято вірити у те, що якщо ми будемо єдині, наша країна буде квітнути, а разом з тим покращиться і наше життя. Тому єднаймося у своїх прагненнях зробити все для нашої України, для наших сучасників і наших дітей, для нашої рідної землі, бо ми, як ніхто інший, заслуговуємо на щастя!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)