Твір про творчість М. Вороного
Початок літературної діяльності М. Вороного припадає на роки навчання в Харкові і Ростові. Перший вірш “Не журись, дівчино” з’явився в 1893 році у журналі “Зоря”. З того часу твори М. Вороного часто друкувалися в періодичних виданнях, альманахах. І лише 1911 року вийшла збірка творів М. Вороного “Ліричні поезії”, а у 1913 – збірка “В сяйві мрій”. У Катеринодарі були надруковані твори “Євшан-зілля” (1917), а в Черкасах – “Поезії” (1920). Деякі свої погляди на літературу М. Вороний сформулював і виклав на сторінках “Літературно-наукового
Адже ці слова-звернення можна тлумачити по-різному. Чомусь більшість не хотіла бачити, що у митця єдине бажання – показати українському читачеві взірцевий альманах,
І. Франко назвав Вороного “ідеалістом непоправним”, який вимагає від авторів:
Пісень давайте нам, поети, Без тенденційної прикмети, Без соціального змагання, Без усесвітнього страждання, Без нарікання над юрбою, Без гучних покликів до бою…
У відповідь на “Послання” М. Вороний написав вірш “Іванові Франкові”, в якому ще раз здекларував власні яогля-ди на поезію і завдання поета. Не кликав він художників до втечі в позахмарні світи. Поет вважав, що справжнє мистецтво мусить єднатися з боротьбою за щастя людини, за її гармонійний розвиток, за духовне зростання:
О, ні! Я, взявши в руки зброю, Іду за генієм до бою. Рубаюсь з ворогом, співаю, В піснях до бою закликаю Всіх тих, що мляві га недужі, Чи під укриттям сплять байдужі
Справжній тает, на думку М. Вороного, не має права “тояти осторонь оточуючої дійсності. Його “душа бажає скинути пута”, “бажає ширшого простору”, шукає відради і забуття. “Життя брудне, життя нікчемне забути і пізнать надземне”. Тільки слова високої поезій яка народжується за незалежними законами творчості, “тягар життя скидають і душу раєм надихають”,- тільки така поезія не лишає людину байдужою. Не кликав М. Вороний тікати від реального життя в світ містики, не проповідував безідейності в мистецтві.
Немає підстав вважати, що І. Франко гостро засудив М. Вороного. Правильні висновки, на нашу думку, зробив Г. Вервес: “В нас немає підстав твердити, що заклики Вороного про чисте небо поезії, розширення її виражально-емоціональних засобів сприймалися І. Франком як декадентські. Нічого подібного в статті “Принципи і безпринципність”, і у вступі до поеми “Лісова ідилія”, присвяченої Вороному, переважають скоріше роз’яснювальні ноти…”.