Твір на тему: Образ Христа й загадка фіналу поеми Блоку “Дванадцять”
Складно знайти більше загадкову кінцівку й без того непростої поеми, чим фінальна сцена “Дванадцяти”. Якщо сам цей добуток тлумачили, як хотіли, у зависимости від ідеології, – хто як гімн революції, хто як її критикові – то фінал поеми став загадкою: як для прокоммунистических літературних критиків, так і для супротивників революції – і навіть для сучасного читача. Удалину йдуть державним кроком… – Хто ще там? Виходи!
Це – вітер із червоним прапором Розігрався спереду… Такими словами починається фінальна частина
Тільки чому він не показується? “Тільки злиденний пес голодний//Шкутильгає за…”. Де ж ворог? У кого стреляют більшовики? Чому єдина куля, що потрапила в мету, убила не підступного ворога, а просту дівку Катьку?
А може, вона й такі, як вона, прості люди, у передчувствии лиха спрятавшиеся по будинках, залишивши пустинними вулиці, – може, це і є той ворог?! Революционери створили для себе образ мети – “невгамовного ворога”, і готові без коливань
Супротивники революції, читаючи цю фразу, швидше за все, обурювалися, обвинувачуючи автора в богохульстві. Адже як може Христос іти спереду із кривавим флагом, передуючи кровопролитної, безбожническои різанині? Що ще більше ускладнює загадку, так це неоднократное згадування автором у поемі зречення від Бога “алевими апостолами”: “Воля, воля,//ех, ех, без креста!
” або ж в іншому місці: …І йдуть без ім’я святого Всі дванадцять – удалину. До всього готові, Нічого не жаль… А так само – Ох, пурга яка, спасі!
– Петька! Агов, не забріхуйся! – Від чого тебе упас – Золотий іконостас?
І раптом – Той, Чиє ім’я насильно стирається з мовлення людський, Той, про Кого соромно навіть думати материалис ту-більшовикові, раптово з’являється поперед идущих до своєї нової мети патрульних-апостолів. Що це за авторская примха? Символіст Блок залишив право кожному читачеві сделать свій висновок. І на мій погляд, образ Христа у фіналі поеми означає прийдешні борошна й випробування країни, але й неминуче рятування, просвітління, відродження.
Блок учить нас сприймати вірша не тільки й не стільки розумом, скільки серцем, і моє серце підкаже, що саме такий зміст вклав автор в образ Христа.