Твір на тему: “Не та мати що народила, а та що виховала”

Свій твір я хочу присвятити людині, без якої не було б мене; без теплоти чиїх рук і турботливого, люблячого погляду я не вважалася б щасливою. Мати… У моєму житті не існує і ніколи не існувало більш близької серцю людини. Пригадуються слова геніального німецького мислителя і поета Йоганна Вольфганга фон Гете: “Найкраща мати та, яка може замінити дітям батька, коли його не стане”. Чому? У мене є батько… Але вже з раннього віку я вважала його лише чоловіком, який зрідка з’являється і кудись знову зникає…

І досі в мені живе лише

образ, що склався ще в дитинстві. Чи можу я сказати, що нещасна, бо не знаю, що таке турбота батька, надійні сильні руки, підтримка у важку хвилину? Ні! Все це з самовіддачею і любов’ю піднесла мені мати. Вона зуміла замінити батька, і зараз я анітрохи не шкодую про його відсутність у моєму житті. У своєму нескінченно люблячому серці вона помістила любов за двох, намагаючись заповнити теплотою і ніжністю відсутню мені увагу.

У наш час поставити дитину на ноги дуже непросто, а зробити це поодинці складніше подвійно. Доводилося нелегко… Я пам’ятаю, як у дитинстві, розуміючи всю незавидну ситуацію в сім’ї, я придушувала

свої бажання, дитячі капризи і витівки. Я не знала, що таке “мати все, що захочеш”. Та що говорити? І зараз не знаю… Але хіба від цього я нещасна? Хіба ж маю до когось докір? Зовсім ні. Я вдячна матері за те, що вона навчила мене цінувати це життя таким, яке вона є; бачити його радощі і прикрощі, прагнучи завжди до чогось більшого і кращого. Я не знаю, що таке заздрість, бо мама навчила мене цінувати те, що маєш сам, а не те, що є в інших.

Вона подарувала мені віру. Тепер я цілеспрямовано, без боязні, йду до своєї мрії і вірю в те, що вона обов’язково здійсниться. Я з надією дивлюся в майбутнє, адекватно оцінюючи всі несправедливості життя, але все-таки вірю, що добро має перемогти зло. Якби стільки добра, скільки випромінює серце матері, випромінювалося б на всіх оточуючих, зло загинуло б, як “сухотна паличка” під чистим, могутнім променем сонця. Серце матері – це вселенська безодня любові, турботи і всепрощення…

Мені дуже важко говорити про матір… Важко тому, що, говорячи про сам близьку, найдорожчу і незамінну людину, боюся НЕ доказати чогось, на перший погляд маленького і непомітного, але насправді не менш важливого і значного. Дивуюся, яким терпінням і силою володіє ця не раз пошарпана долею жінка. Людина, яка випробувала в цьому житті все, сьорбнувши ложку дьогтю і спожив гіркоту болю, бід і страждань, яка при цьому не зламалася. Але любов, витримка і віра в те, що я обов’язково повинна прожити своє життя гідно і щасливо, продовжують палати в серце матері негаснучім вогнем. Я просто не маю права не виправдати її надій…

Повністю присвятивши себе мені, вона, здається, зовсім забула про те, що сама ще молода жінка. Я вже не пам’ятаю часу, коли мама купувала собі нову річ, радувала себе чимось… Найважливіше для неї моє благополуччя, задоволення моїх потреб. Мова про себе з її вуст не ведеться ніколи. А мені так хочеться зробити для самої рідної людини щось приємне, розвіяти її одноманітні будні чимось незвичайним, але поки, крім своїх успіхів і досягнень у навчанні та творчості, я можу трохи урізноманітнити наше нелегке життя… Але з якою щирою радістю і гордістю вона дивиться на всі мої перемоги!






Твір про щастя за твором скарб.
Твір на тему: “Не та мати що народила, а та що виховала”