Твір на тему: “Історична правда і художній вимисел у романі О. Назарука “Роксоляна”

04.05.2017

XVII століття, а саме цей час описує у своїй повісті “Роксоляна” відомий український письменник О. Назарук, був дуже складним часом, сповнений багатьма трагічними подіями та крахом життя великої кількості українців. Мало того, що над народом знущалися власні пани, він був зовсім незахищений і від варварських набігів татар, а потім і турків. Результатами цих набігів були викрадення українських дівчат, після якого вони найчастіше потрапляли у гареми східних можновладців. Можливо комусь і вдавалося знайти щастя у такому житті, повністю віддатися материнським почуттям і безбідно жити до кінця своїх днів. Але усі вони були назавжди заховані від оточуючого світу під чадрою, а їх свобода не виходила за стіни гаремів. Світогляд полонянок зазнавав убивчої наруги, бо постійно знаходився під впливом чужої культури, чужих звичаїв і традицій, чужої релігії. А їхнє спілкування зводилося до розмов з чоловіком, прислугою та іншими дружинами господаря. Саме такими були закони мусульманства того часу.

Тим більше дивовижною здається нашим сучасникам історія життя звичайної української дівчини Анастасії Лісовської, яка була викрадена татарами напередодні свого одруження у рідному західноукраїнському містечку. Ставши полонянкою, а з часом потрапивши у гарем самого могутнього султана і володаря Османською імперії, не виділяючись привабливою зовнішністю, вона змогла стати дружиною Сулеймана Пишного. Роксоляна мала на нього безмежний вплив, і, навіть, прийнявши мусульманство, відмовилася супроводжувати свого чоловіка у військових походах і не носила чадру. З часом вона стала настільки впливовою у імперії Сулеймана, що самостійно вирішувала важливі для Туреччини державні питання.

Образ Роксоляни у творі О. Назарука поєднує у собі історичну правду і художній вимисел. Вигадка і історичні факти настільки тісно переплітаються у романі, що досить складно їх роз’єднати. Зрозуміло, що автора цікавила не стільки точність відображення історії, скільки неординарність цієї жінки, яка стала відомою у всьому світі під мусульманським ім’ям Роксоляна або Роксолана. Ще привело до влади цю неоднозначну особистість? Прагнення вижити, розум,...

кохання чи підступність? Навіть не вдаючись у подробиці можна з впевненістю сказати, що всі ці фактори і стали результатом великих досягнень Лісовської. Цілком зрозуміло, що в романі багато вигадки, бо без цього не може обійтися не один художній твір, без вимислу він просто не був би таким цікавим. Саме такий підхід до викладення історії видатної українки, яка підкорила усю Османську імперію без єдиної години війни. Тим більше, що судячи з сухих історичних фактів, Роксоляна була досить суперечлива натура і може бути як ославленою, так і засудженою за свої вчинки. Як би там не було, але ми не маємо права її засуджувати, бо відповіді на питання, чи змогла б вона побудувати своє життя в умовах полону у мусульманській країні, досить складні і неоднозначні. Саме художній вимисел допомагає читачам зрозуміти Роксоляну не як видатну історичну особу, а як звичайну людину, звичайну жінку.

У будь-якому випадку Анастасія Лісовська, більше відома під ім’ям Роксоляна, заслуговує на нашу пошану і пам’ять нащадків. Її життя стало яскравим прикладом того, що, потрапивши в умови чужої країни і чуже оточення, людина не тільки не втратила віру у життя, а ще й досягла певних висот. Напевно, хтось скаже, що це просто везіння або доля, та й багато вигаданих історій пов’язано з цією жінкою. Але ніхто не зможе заперечити, що вона доклала дуже багато неймовірних зусиль, щоб здобути необхідні знання, виявила неабияку кмітливість у найскладніших розмовах, показала багато сміливості перед підданими султана, прокладаючи шлях до його палат та виявила надзвичайний патріотизм, відстоюючи своє право на віру тощо.
Тож пам’ятаймо історію й учімося з неї найкращого, будь вона розбавленою художнім вимислом чи відображеною у сухих наукових фактах, цифрах і датах. Це ж саме можна сказати і про історію Роксоляни, яка учить нас бути цілеспрямованими, та при цьому зважати, що не завжди мета виправдовує засоби.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...