Історична правда і художній вимисел у новелі “Камінний хрест”

В. Стефаник реалістично зображував у своїх новелах життя селян Західної України, тяжке і нужденне сповнене цілоденної праці. На очах читача проходить одна за одною трагедії, викликані постійними нестатками. Зокрема, в новелі “Камінний хрест” селяни, втративши всі свої сили і здоров’я на рідній землі, збираються шукати легшого та кращого життя за океаном – у Канаді.

Наприкінці XІX століття дійсно багато українських селян продавали свої домівки і землю, повіривши рекламам різноманітних агентств. В листівках, які поширювалися по

селах, говорилося про райські землі Бразилії та Канади, яка безкоштовно роздається всім бажаючим. Така реклама потрапила і до рук синів Івана Дідуха. Отже, в основі новели лежить історична правда про так звану першу хвилю еміграції наприкінці XІX століття.

Життя Івана Дідуха могло бути життям будь-якого селянина того часу. Молодого парубка забрали до війська, повернувшись додому, він не застав живими ні батька, ні матір, бо тоді служили багато років. Отримавши свій спадок – ниву на найвищому і найгіршому горбі у селі, Іван починає тяжко працювати. Назбиравши трохи грошей, він одружується, народжує синів, купує

собі ще землі, таким чином, стає справжнім газдою. Але продовжував працювати на горбі, впрягаючись разом із своїм конем, тягав нагору снопи з поля та гній. На цьому горбі він підірвав здоров’я: став Переломаним, тобто зігнутим. І піддавшись вмовлянням синів і жінки, Іван збирається у далеку дорогу. Якщо не зважати на деякі деталі, то перед нами типове життя українського селян. Як письменник-реаліст, В. Стефаник не міг відійти від історичної правди, але зрозуміло, якщо б він не додав до цього вимислу, то перед нами був би нарис з історії або народознавства.

В. Стефаник розкриває свого героя у монолозі перед усіма газдами і газдинями, яких він зібрав, щоб попрощатися. Іванові дуже тяжко прощатися з рідною землею, з друзями. Він боїться, що у його смертну годину ніхто не згадає про нього. Тому просить, щоб як тільки до селян дійдуть відомості про його смерть, що вони пом’янули його та замовили в церкві обідню. Розуміючи, що він або його жінка можуть померти ще в дорозі, Іван заздалегідь прощається з нею і просить вибачення за все погане, що вона від нього, можливо, зазнала. Але найголовніше в цій сцені – його розповідь про горб, на якому він вкоротив собі віку і стратив здоров’я: “Так баную за тим горбом, як дитина за цицкою. Я на нім свій вік спендив і окалічів – – єм. Коби-м міг, та й би-м го в пазуху сховав, та й взяв з собою у світ. Банно ми за найменшов крішков у селі за найменшов дитинов, але за тим горбом таки ніколи не перебаную”. Саме тому востаннє він впрягся у візок, щоб підняти на горб камінний хрест, на якому вписав своє і жінчине ім’я. Камінний хрест, на мою думку, символізує тяжке життя цього селянина, більшу частину якого він провів на горбу. Він ніс свій тяжкий хрест у прямому і переносному смислі. Хоч як далеко не зібралися Дідухи, але Іван, поставивши хрест, мовби підкреслює:

Його душа залишається тут, на тому місці, яке найрідніше його серцю.

Вся сцена від’їзду, починаючи від монолога Івана розповіді його про камінний хрест і закінчуючи прощанням із хатою та хрестом на горбі, – це є художній вимисел.

І саме завдяки поєднанню історичної правди і художнього вимислу В. Стефаник досягає найкращого ефекту бо зміг показати еміграцію як справжню трагедію для старих селян, що навіки прикипіли душею і тілом до рідної землі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Історична правда і художній вимисел у новелі “Камінний хрест”