Твір на тему: “Художній аналіз вірша Д. Павличка “Це ти створив мене таким”

Муза відомого українського поета Дмитра Павличка у 90-х роках минулого століття стає більш суворішою. У його творчості посилюються мотиви спогадів і звіту за прожите життя. Показовою у цьому плані є поетична збірка “Покаянні псалми”, яка була видана у 1994 році. “Покаянні псалми” – це щось на кшталт “Пісні пісень”, це відверта і довірлива розмова людини з Господом, апофеоз гідності людського духу. Одним з найяскравіших віршів поетичної збірки е вірш “Це ти створив мене таким”. Ця поезія, як і більшість віршів збірки, створена

у формі монологу. Діалогічність присутня у всьому циклі віршів, і це зрозуміло. Усі апеляції автора виникають у вигляді відповідей на запитання до нього Творця.

Найпотужнішим і єдиним рушієм “Покаянних псалмів” були дві традиції – світова і українська, які гармонійно переплелися між собою. Те ж саме можна сказати і про вірш “Це ти створив мене таким”. Тема цього вірша – розмова ліричного героя і прагнення виявити винного у всіх своїх бідах, а взагалі – у бідах усього людства. Щодо ідеї, то вона досить складна. Перш за все – це донести до читача думку про те, що не треба шукати того, хто відповість за

усі твої нещастя, бо відповідати за них, за те, що коїться навколо, повинні усі разом.

“Неподужанним і слабким,

Невільником, хоч без ярма,

Немудрим з ясністю ума,

Хитким, неначе терези,

Веселим з усміхом сльози,

Сліпцем, що ходить навмання

З жагучим зором пізнання!”

– таким бачить себе ліричний герой в буденному житті. Далі поет звертається до Творця, а в його словах добре відчуваються нотки докору за те, що він став саме таким.

“Чи це приємно так Тобі,

Що тяжко падаю в журбі,

Що дух мій ламлеться, як скло,

І рветься плоть, як барахло?

Скажи, навіщо був цей твір,

Що напівянгол, напівзвір?”.

Герой поезії страждає від того, що йому не вдається стати цільною особистістю і в залежності від обставин стає то янголом, то звіром. Після цього він намагається зрозуміти, в чому ж він провинив, що так склалася його доля і життя:

“Де ж у моїм єстві моє,

Що само з себе постає,

Що незалежне від Твоїх

Жадань – невже це тільки гріх?”

Ліричний герой хоча і приходить до висновку, що винним у всіх його бідах і негараздах залишається він сам, а ніяк не Господь Бог або хтось ще, та ніяк не може цьому повірити:

“Невже моє – це тільки зрив

Угод з Тобою та порив

До тих непроясненних сфер,

Де паном ходить Люцифер,

Невже свідомість, плач і сміх,

Це все Твоє – мій тільки гріх”.

Отже, вірш “Це ти створив мене таким” з книги “Покаянні псалми” – це монолог ліричного героя Д. Павличко про те, що він насправді собою являє, для чого і яким його створив Всевишній. Монолог про те, чому ж він має багато поривань і бажань і при цьому у нього немає сил боротися за свої мрії? Герой так і не знаходить єдиної вірної відповіді на ці питання, бо в те, що все добро тільки від Творця, а все зло – від людини, він повірити не може.

Слід зазначити, що філософські роздуми автора про бажання досягти гармонії у житті, про недосконалість людської природи в цій поезії втілені у цікаву художню форму. Цим віршем та іншими поезіями автор збірки виходить на нові духовні висоти і зрівнюється з авторами “Мойсея” і “Заповіту”, з повним правом перебирає від них високу духовну і патріотичну місію.

Д. Павличко вдалося створити не тільки “Покаянні псалми людини”, а й спроектувати погляд на єдність людини з Богом, на те, що він так само відповідальний за історію розвитку людства, за смерті невинних, починаючи з меча Ахілла і до атомної бомби. Питомий український характер діалогу Д. Павличка з Господом набуває прикмет універсальності. Сам поет слушно вважає збірку “Покаянні псалми” найкращим своїм творінням.






Твір гарсіа маркес чи можна здолати самотність.
Твір на тему: “Художній аналіз вірша Д. Павличка “Це ти створив мене таким”