Твір: любов до рідної землі у творчості Андрія Малишка
Людська доля завжди була невід’ємною часткою долі Батьківщини, місця, де ти народився. Ти живеш її смутками, її радощами, ти дихаєш її повітрям, ти їси її хліб, що виріс на її полях. Андрій Малишко теж народився на Україні і розумів, яке це щастя – жити на рідній землі, віддавати їй свою любов, свою працю. Цього його навчила мати. Забита селянська жінка зуміла відкрити малому Андрію світ, де поряд ідуть казка і реальність, де гріє серце насамперед любов до рідної землі, любов до праці. Тому й не дивно, що у творчості Малишка завжди поряд – любов
Рідну, добру, у крові умиту, Я тебе нікому не віддам!
Скільки любові вчувається в цих простих на перший погляд рядках! Ця любов вела Андрія Малишка усе життя, допомагала в скрутні хвилини. бо саме
Ти мене з дитинства підіймала, Хліб дала з піснями солов’я, Відвела доріг мені не мало, Земле, зореносице моя!
На цій землі потрібен лише мир, щоб кожного дня йшли з радістю люди працювати: на поля, в цехи, в господарські та учбові заклади. І вони йдуть, бо вірять рідній землі, бо їхня доля навічно пов’язана з її долею. Це розумів Андрій Малишко, тому стільки віршів присвятив людям праці, які віддають усі сили, щоб зміцнити нашу країну, щоб виростити собі гідну зміну, наприклад, як учитель Трохим Іванович. Усе життя присвятила ця людина нелегкій справі – навчити дітей розуміти науку, любити свій рідний край, свою Батьківщину, ніколи не боятися праці. Трохим Іванович зумів це зробити, і його доля стала долею усіх його учнів: О земле рідна, земле пребагата! Куди я не піду, куди не гляну, Та де б не був, де б не шукав дороги, Я не забуду вчителя старого… – це слова одного з учнів цієї людини. Вони такі щирі, тому що Трохим Іванович ніби й справді поділився з дітьми своїм духовним багатством, своєю працьовитістю, своєю любов’ю до землі. А це ніколи не забувається.
Постає переді мною, як живий, і Хома Метелик – вічний трудівник, який віддав практично усе своє життя праці на землі, проте не зненавидів її за це, а полюбив ще більше, ще сильніше. Переплелися дві долі, зв’язалися в один вузол, і нічим його тепер не розрубати. Та й рубати не треба, бо для Хоми немає більшого щастя, ніж жити на цій землі, ніж леліяти та плекати її, ніж відчувати, як на її полях всходить нове життя:
Мій врожаю, світла моя доля, Візьму я колос тихо коливну, – Люблю твій шум і шепіт серед поля серцем чую силу наливну.
Але мирне щастя порушує страшна війна. Німецькі загарбники намагалися змести з лиця землі все те, що зміг надбати український народ, що складає його історію, його культуру: це і Шевченкова гора, і домни, де плавиться метал, і неосяжні родючі поля. Почуття обурення і гніву росте в серці ліричного героя і кличе на подвиги весь народ. Як можна жити спокійно, коли кривдять твою рідну неньку, коли знищують те, що для тебе найдорожче?! Ти відступаєш, але розумієш, що це ненадовго, бо збирається народ із силами, щоб нарешті Батьківщина отримала довгоочікувану свободу. І як клятва звучать слова ліричного героя, за образом якого я бачу самого автора:
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Думки Андрія Малишка завжди линули до України, бо він був її сином, справжнім вірним сином. Був і залишився її “буселом” з “такою ж любов’ю до отчого дому”. До кінця свого життя зберіг в своєму серці Андрій Малишко цю любов, все життя прославляв він людину-працівника на рідній землі. Тому і йтимуть, на мій погляд, поряд любов до рідної землі і людська доля. А український поет Андрій Малишко дивитиметься їм услід…
Дізналися щось нове про долю? Запам’ятайте тільки: долю створює людина собі сама. А зараз нам треба відпочити і завітати до якогось храму чи собору, покаятися у гріхах, якщо вони у вас є.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)