Любов до рідної землі, до рідного народу у творчості Малишка


Гарячою любов’ю до землі, повагою до сільської праці, чарівної української природи пройнята поезія Андрія Малишка. В ім’я майбутнього своєї Батьківщини, вільної праці, свободи і щастя наші воїни під час Великої Вітчизняної війни звершували подвиги, борючись проти ненависного фашизму.

Грудка рідної землі, яку проніс біля свого серця фронтовими дорогами герой «Балади про колосок», була для нього втіленням «малої» і «великої» Вітчизни. І зерно, то проросло в грудці від крапель крові бійця та тепла його товаришів, – символ перемоги життя над смертю. У спогадах про рідну землю в поезії «Жива легенда» бійці черпали натхнення і несхитну віру в перемогу над ворогом. їм так мало треба було для щастя:

Лиш неба цвіт, і посміх немовляти,

І хліб, і труд, і золото ріллі…

Тема любові до рідної України звучить і в поемі «Це було на світанку». Прототипами героїні – Докії Петрівни – стали прославлена ланкова Ганна Кошова і рідна мати поета.

Односельці цінують Докію Петрівну «за життя її світле й труди небувалі», за багаторічну натхненну працю на землі в злагоді з її законами, турботу про добробут рідного села. Вона – любляча і дбайлива мати, співчутлива і добра людина. Сенс свого життя бачить у служінні народові, рідній країні. Як із живою, дорогою істотою, розмовляє стара селянка з землею, сповідається перед нею і прощається:

И

нема тобі краю, як ниві врожаю,

Ти лежала горбата, нужденна, безсила,

Я ж руками своїми звела тебе, знаю.

Вмила потом і колосом заколосила.

З любов’ю Андрій Малишко називає землю «зореносицею», «моєю красою», «сонячною любов’ю», «доброю і щедрою матір’ю» для всіх, хто на ній трудиться. Поета особливо захоплює те, що створене «серцем багатим», розумом і працею людини: безмежні лани пшениці, ниви біло-рожевої гречки, «огнепоклонннкн»-соняшники, яблуневі сади і квіти.

Рослин і птахів він наділяє людськими рисами: дуб – силою й могутністю, березу – жіночою чистотою, калину і тополю – вірністю і красою. Природа для Андрія Малишка

– «храм і майстерня», невичерпне джерело «красивого й корисного». Вона

надихає людину на працю, робить її добрішою, благороднішою, дає їй

естетичну насолоду, лікує.

Як не спиться вночі, встань і вийди до вранішніх зір;

Затамуй свої рани, візьми в своє серце неспокій

І поглянь за Дніпро, за мереживо долів і гір,

Де стоїть він і кличе на кручі старій і високій,-

радить у поезії «Київ» Малишко.

Поет гнівно картає егоїстів, користолюбців, «кар’єристове сите двомордіє», «чорні серця й барабанні шкури» міщан, окозамилювачів, які заради слави і власної вигоди готові продати батька й матір, поступитися інтересами народу. Ідеалом поета є людина вірного слова і чесного діла, доброго серця й багатого духовного світу, борець проти «скупості чорної», «ситої захланності», гуманіст, який з бідним ділиться «шкоринкою напополам».

Поезія Андрія Малишка, співучого жайвора українського народ)’, вірного друга хліборобів, усіх людей праці., утверджує світ справедливості, «де доброта живе – а злу нема ходи».



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...



Твір на тему шануйте своїх батьків.
Любов до рідної землі, до рідного народу у творчості Малишка