Тристан і Ізольда характеристика образа Тристана
Тристан – головний герой сказань про Тристане й Ізольду, син короля Ривалена (у деяких версіях Мелиадук, Канелангрес) і принцеси Бланшефлер (Белиабель, Блансебиль). Батько Т. гине в сутичці з ворогом, а мати – у родових борошнах. Умираючи, вона просить назвати новонародженої дитини Тристаном від французького trіste, т. е. “смутний”, тому що й зачатий, і породжений він був у смутку й сумі. Один раз Т. заходить на норвезький корабель і починає грати в шахи з купцями.
Захопившись грою, Т. не зауважує, як корабель відпливає, Т. у такий спосіб
Вона триває целую тиждень. Бура стихає, і купці висаджують Т. на незнайомому острові Цей острів виявляється володіннями короля Марка, брата матері Т. Поступово з’ясовується, що він – племінник короля. Король любить його, як свого сина, а барони незадоволені цим.
Один раз на Корнуельс, де править Марко, нападає велетень Морхольт, що вимагає щорічної данини Т. – єдиний, хто вирішується поборотися з Морхольтом. У лютій битві Т. перемагає
Там Т. виліковує від ран дівчина із золотими волоссями (у деяких версіях – її мати). Один раз король Марко бачить, як у небі летять дві ластівки із золотим волоссям у дзьобі. Він говорить, що жениться на дівчині, у якої такі волосся. Ніхто не знає, де може бути така дівчина.
Т. згадує, що бачив її в Ірландії, і викликається привезти її королеві Марку. Т. їде в Ірландію й сватає Ізольду для свого дядька. У пізніх версіях описиваетсятурнир за участю лицарів короля Артура, на якому Т. так добре боровся, що ірландський король – батько Ізольди – запропонував йому просити всього, чого він хоче.
Образ Т. має глибокі фольклорні джерела. Його зв’язують із кельтським Дрестаном (Друстаном), таким чином, етимологія його ім’я від слова trіste є не що інше, як характерне для середньовічної свідомості прагнення усвідомити незнайоме ім’я як знайоме. У Т. угадуються риси казкового богатиря: він один бореться з велетнем, майже що драконом (не випадково данина, що просить Морхольт, більше підходить для данини змієві), по деяких версіях, він в Ірландії бореться із драконом, за що король і пропонує йому вибрати собі нагороду. Подорож у човні вмираючі Т. зв’язано відповідними обрядами поховання, а перебування на острові Ірландія цілком може бути співвіднесене з перебуванням у загробному царстві й, відповідно, з видобутком нареченої з інший світу, що для земної людини завжди кінчається погано.
Характерно й те, що Т. – син сестри Марка, що знову ж відносить нас у стихію древніх фратриальних відносин (те ж можна сказати й про спробу Ізольди помститися за дядька, про взаємини Т. і Каердина – брата його дружини). Разом з тим Т. у всіх версіях сюжету – куртуазний лицар. Його напівмагічні здатності пояснюються не чудесним походженням, а надзвичайно гарним вихованням і утворенням. Він воїн, музикант, поет, мисливець, мореплавець, досконало володіє “сімома мистецтвами” і багатьма мовами.
Крім того, він знаючий у властивостях трав, може готувати притирання й настої, що змінюють не тільки колір його шкіри, але й риси особи. Він прекрасно грає вшахмати. Т. всіх версій – людин, що тонко почуває й переживає подвійність свого положення: любов до Ізольди бореться в його душі з любов’ю (і васальним боргом) до дядька. Як і для героя лицарського роману, любов для Т. представляє якийсь життєвий стрижень.
Вона трагична, але вона визначає його життя. Любовний напій, випитий Т. і ставший джерелом подальших подій, пов’язаний з фольклорним і міфологічним поданням про любов як про чаклунство. Різні версиисюжета по-різному визначають роль любовного напою. Так, у романі Тома термін дії напою не обмежений, а у романі Беруля – обмежений трьома роками, але й після цього строку Т. продовжує любити Ізольду. Пізні версії, як уже було сказано, прагнуть трохи знизити роль напою: їхні автори підкреслюють, що любов до Ізольди з’являється в серце в Т. ще до плавання.
Любовний напій стає символом нескоримої любові героїв і служить деяким виправданням їх незаконних відносин