Горе від розуму характеристика образа Фамусов Павло Опанасович

Горе ВІД РОЗУМУ (Комедія, 1824; опубл. із пропусками – 1833; повністю – 1862) Фамусов Павло Опанасович – один із ключових героїв комедії; багатий удівець, пан, у чиєму московському будинку відбувається дія, “керуючий у казенному місці”; батько Софії, у яку закоханий раптово повернувся після трирічної відсутності Чацкий. (Ф. був другом його покійного батька.) Образи Чацкого й Ф. полярно протилежні; один странствователь, інший домосід; один піднімає словесний бунт проти дряхліло-патріархального московського миру, іншої – розчинений у цьому світі без залишку й у якімсь змісті персоніфікує його.

Найбільш патетичний з монологів Ф. вихваляє московські вдачі, незмінні століття від століття: тут по батьку “і синові честь”, отут у кого “душ тисячки дві родових, / Той і наречений”; московських дам можна ця година відправити “командувати в Сенат”, московські дочки “так і горнуться до військовим” – “А тому, що патріотки”. Особливий захват Ф. викликають дідки, які “Посперечаються, пошумят… і розійдуться”. Це не просто “похвальне слово Москві”, але якийсь ретроспективно-утопічний образ ідеального суспільства “фамусовского” типу; точно так само – знамениті календар Ф. , запису в якому він переглядає в 1-м явл.

2-го буд. (у вівторок до Параски Федорівні в будинок… у четвер на погребенье… у четвер,

а може, у п’ятницю, а може, і в суббо ту – хрестити “у вдові, у лікарці”), не просто деталь його побуту, але звід правил московського миропорядка, заснованого не на справах, а на зв’язках.

Відповідно, бал у фамусовском будинку, під час якого Чацкий буде оголошений божевільним, – це маленька “модель” Москви, гості Ф. – князі Тугоуховские з 6 дочками, Хлестова, Скалозуб і інші – представляють зріз московського суспільства. Як покладено вдовому московському панові, Ф. заграє зі служницею дочки (“зілля, пустунка”), перебуває в особливо тісних відносинах з лікаркою-удовою, що повинна не просто народити, але саме по особливому “розрахунку” Ф. И при цьому він “чернечим відомий поведеньем”. Як покладено людині “століття минулого”, він страшиться нових віянь. Під час першої ж розмови із Чацким (чиє повернення його зовсім не радує – крім іншого й тому, що Чацкий бідно, це не московський наречений з “тисячками двома” душ) Ф. затикає вуха, щоб не чути сміливих мовлень. Природно, він гудить французькі моди й крамниці Кузнецького мосту (традиційний комедійний мотив переосмислений; звичайно предметом осміяння ставали не “ругатели” мод, але самі модники й модниці).

У цьому він почасти збігається із Чацким, обличающим дух подража-нья; але в тім і різниця, що “мода” для Ф. – не ворог самобутності й самостійного російського розуму, а всього лише один із псевдонімів новизни, що він ненавидить. Різниця між книжковими й бісквітними крамницями для нього несуттєва (порівн. той же мотив в “Графі Нулине” А. З. Пушкіна, написаному після знайомства з “Горем від розуму”).

Головний ворог для Ф. – ученье, тому що воно руйнує нерухомість миру – головна умова довголіття його “московської утопії”. Нездійсненна мрія: “забрати всі книги та й спалити”. І, як типового московського пана, його водять за ніс всі кому не лінь И дочка, і її коханий Молчалин, узятий Ф. у секретарі саме за боязкість і послужливість, і Софиина служниця Ліза. На сцені Ф. уперше з’являється в той самий момент, коли Софія й Молчалин, всю ніч (по щастю, платонічно) проведшие наодинці, ще не розсталися; Ліза перекладає годинники, щоб їхнім дзенькотом потривожити спокій коханців і попередити про те, що залишатися разом уже небезпечно; спочатку Ліза, потім Софія й Молчалин присипляють пильність хазяїна, що запідозрив негарне.

А останній вихід Ф. на сцену присвячений до фінального побачення Софії з Мовчали-Ним, під час якого та переконується в низькості й користі “коханця”; картина нічного побачення дочки із секретарем валить Ф. у жах (особливо тому, що його покійна дружина була великою мисливицею до чоловіків). Комізм сцени посилений тим, що Ф. немов роздвоюється між раптово, що охопила його ненавистю, до “нового” Москві, що заражена “духом” Кузнецького мосту (“Дочка! Софія Павлівна! / Не бути тобі в Москві, не жити тобі з людьми.

/ <... > / У село, до тітки, у глухомань, у Саратов!”) і колишньою полум’яною любов’ю до “столиці, як Москва”.

Тільки що (явл. 14) він загрожував зрадити ганебний випадок розголосу (“У Сенат подам, Міністрам, Государеві”), і відразу, вявл. 15, що завершує комедію, у слізному жаху викликує: “Що будет. говорити княгиня Марья Алексевна!!!

” Думка московської княгині коштує в його ієрархії вище й значить для нього більше, ніж думка російського царя, що знаходиться в Петербурзі. Як всі центральні персонажі комедії, Ф. має своїх “двійників”. Один з них – Максим Петрович, “персонаж” історичного анекдоту, що Ф. розповідає в повчання Чацкому. (“На куртагу йому трапилося обступиться; / Упав, так так, що ледве потилиці не пришиб / / Був височайшею подарований посмішкою / <...

> /Упав вдругорядь – вуж навмисно” – буд. 2, явл. 2.) Це ідеальний “прообраз” Ф. А його (і одночасно Максима Петровича) сюжетна тінь – Молчалин, що усмоктує московські традиції, що живе за московськими правилами. Тому розрив Ф. , упевненого, що Молчалин обдурив його довіру, з “секретарем” може виявитися тимчасовим, на що натякає фінальний монолог Чацкого.



Удаваний друг гірший за підступного ворога.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Горе від розуму характеристика образа Фамусов Павло Опанасович