Трагічна велич Базарова

На різних рівнях (в особистому спілкуванні, у вчинках людей, у природі, у суспільних відносинах) читач, слідом за автором, спостерігає явища (різного фарбування, тональності й сили): словесні сутички за столом Кірсанових – дуель Павла Петровича й Базарова – станова ідейна ворожнеча дворян і різночинця – демократа – боротьба за існування народу й усього живого вприроде.

И хоча ці зіткнення, розбіжності, боротьба не завжди увінчуються перемогою однієї зі сторін, вони грають в “Батьках і дітях” роль стимуляторів розвитку особистої, суспільної, національної, світовий жизли або є одним із засобів характеристики суспільного статусу героя, рівня його духовного життя. Досить значно названі у романі кризові історичні дати, виразно розставлені історичні віхи: 1812 – 1825 – 1848 – 1859 роки Батько братів Кірсанових – “бойовий генерал 1812 року, – напівписьменний, грубий, але не злий росіянин людина, у силу свого чина й фал досить значну роль” у провінції. Батько Базарова – лікар у його бригаді – дотепер з гордістю згадує, що в “князя Витгенштейна (фельдмаршала російської армії, учасника Вітчизняної війни й турецької кампанії) пульс мацав”, Він же таємниче повідомляє сина й Аркадія, що “знав на перечіт тих-те, у південній армії, по чотирнадцятому, ви розумієте”, тобто знав майбутніх декабристів, про які й через кілька десятиліть говорить із побоюванням Події Вітчизняної війни й чотирнадцятого грудня 1825 року, судячи з деяких деталей в авторських замальовках, не залишили скільки-небудь помітних слідів у свідомості мешканців Марьино – Кірсанових

Не помітно, щоб суспільно-політичний стан російського життя кризового часу – передодня падіння кріпосного права – було глибоко й схвильовано осмислене братами Кірсановими. Їхньому духовному миру виявилися недоступна ні твереза оцінка сьогодення, ні прогнозування майбутнього, долі свого стану, народу, разночинной інтелігенції. А тим часом наближалася вже пора, коли, за словами їхнього сучасника з табору “нігілістів” Н У Шелгунова,...

почнеться практичне продовження “звільнення селян” – “заперечення колишнього кріпосницького побуту з усіма його наслідками”. У фіналі Тургенєв начебто зрівняв двох супротивників: Базарова й Павла Петровича: обоє залишаються самотніми. Але База – рів і перед смертю мучається питанням, чи був він потрібний Росії, а Павло Петрович, “живий мрець”, вийшовши на відстань від батьківщини, дотримується (втім, досить абстрактно) “слов’янофільських поглядів”, предметним символом яких є срібна попільниця у вигляді мужицького постола на нього письмовому столі

Сама назва тургеневского роману говорило про гостроту авторського почуття сучасності. Заголовок ніс у собі багатозначний зміст: родинні зв’язки й розбіжності, зміна поколінь, історичний рух. У центрі – “добролюбовская” актуальна ситуація: герой часу в боротьбі з вітчизняними супротивниками. Здійснення цього складного задуму зажадало від автора великої напруги творчих сил, глибоких роздумів, “узгодження” з життєвими обставинами своїх рішень, нещадної перевірки їх і рад, відкликань сучасників, як доброзичливих, так і ворожих

Уважному читачеві не важко вловити “баеаровские” викривальні, іронічні інтонації, його лексику в тургеневском зображенні “потворного стану суспільства”, у характеристиках “освіченого” сановника, “туза” Колязина, “прогресиста” губернатора, “емансипе” Кукшиной, водевильно-метушливого Ситникова. В інших же випадках відкрито приводячи різкі судження Базарова (про Павла Петровичі – “дрянь”, “ари – стократишка”, “дивак”, “архаїчне явище”, “феодал”; про Миколу Петровичі – “людин відставний”; про дворян укупі – “прокляті барчуки”), письменник вносить свої корективи

Він зм’якшує, наприклад, базаровские оцінки братів Кірсанових, показуючи їх “гарними представниками дворянства”: вони гуманні з мужиками, зберігають кращі традиції свого стану: честь, шляхетність, почуття власного достоїнства, культуру поводження, людського спілкування. Але при цьому автор переслідує й інша мета – змусити читача задуматися: “Якщо вершки погані, те що ж молоко?” Помітна більша симпатія Тургенєва до Миколи Петровичу, безискусственному, добрій людині, романтикові в любові до близьких, до природи, мистецтву. Але, подібно Базарову, він не прощає цьому героєві ледарства, безгосподарності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...