Як розкривається характер Базарова у відносинах з родителями?

Молодість – час для засвоєння мудрості, старість – час для її застосування. Ж.-Ж. Руссо Аркадій Кірсанов, погостювавши день у маєтку Базарових, запитує свого старшого друга-учителя, чи любить той батьків, і одержує пряму відповідь: “Люблю, Аркадій” (XXІ). Базарів говорить правду. Він жалує своїх батьків уже тому, що “отроду зайвої копійки не взяв” (XXІ). У страшні мінути життя він думає про їх. Так, перед дуеллю з Павлом Петровичем у сні-бреду він бачить матір, а перед смертю, розуміючи стан батьків, уже не приховує свою любов до них.

Він постійно пам’ятає про своїх “старих”, тому що, роз’їжджаючи по губернії з Аркадієм, увесь час має на увазі, що кінцева мета його літньої подорожі – маєток батьків, де – він точно знає – його нетерпляче чекають: “Ні, треба до батька проїхати. він від у тридцяти верстах. Я його давно не видал, і мати теж; треба старих потішити. Вони в мене хороше, особливо батько: презабавний Я ж у них один” (XІ). Однак Аркадій задав своє питання не випадково.

Відносини Базарова до батьків, якщо дивитися з боку, здаються холодними, навіть

неприязними: занадто мало ніжності в цих відносинах. У літературознавчих розборах “Батьків і дітей” головного героя прийнято дорікати в зневазі, а іноді навіть у презирстві до батьків. Але наскільки справедливі ці докори? Перший докір: Базарів не поспішає додому, де, до речі, не був три роки, а їде спочатку в маєток до Кірсановим, потім у губернське місто, потім у маєток Одинцової. Добравшись нарешті до маєтку батьків, він витримує в рідному будинку тільки три дні й знову їде Так Базарів проявляє, м’яко говорячи, неуважність до старих батькам.

Але ті ж учинки героя можна пояснити й по-іншому. Бідність – от причина, по якій герой три роки не приїжджав до батьків. Можна припустити, що в нього просто не було грошей на неблизьку дорогу додому або в літні канікули він заробляв (у клініці, наприклад) засобу на наступний навчальний рік – адже випрошувати гроші в батьків він уважає невартим. Базарів по натурі людин товариський, допитливий і самостійний Він, незважаючи на бідність, домігся поваги серед студентів університету, про що свідчать його відносини з Аркадієм і відкликання Ситникова (XІІ). Тому життя у відокремленому батьківському будиночку здається молодому нігілістові нудної: тут, крім як з батьком Олексієм, і поговорити не з ким.

Та й трепетні батьківські турботи про “перинки” і “говядинке” для ненаглядного Енюшеньки важкі йому. От він і скаржиться Аркадію: “Нудно; працювати хочеться, а тут не можна. …батько мені повторює: “Мій кабінет до твоїх послуг – ніхто тобі заважати не буде”; а сам від мене ні на крок.

Та й совісно якось від нього защіпатися Ну й мати те ж. Я чую, як вона зітхає за стіною, а вийдеш до неї – і сказати їй нема чого” (XXІ). Тим часом Базарову через рік має бути серйозний випускний іспит в університеті, і він, на відміну від інших героїв роману, має намір не відпочивати, а завзято працювати все літо. Через цього, мабуть, він ще в Петербурзі приймає запрошення Аркадія, свого шанувальника й товариша по університеті, погостювати в Марьине – так Базарів забезпечить собі спокійне, сите літо й не буде в тягар батькам Другий докір: головний герой проявляє відвертий егоїзм відносно батьків, не приділяючи їм досить уваги.

Однак не слід забувати, що молодий нігіліст приїжджає до батьків відразу після важкого пояснення з Одинцовій. Переживаючи невдачу в любові, він шукає самоти і якого-небудь заняття-відволікання, тому терпіти зараз батьківські пещення йому невмоготу. Він їде в Марьино, де, будучи гостем, має право не втручатися ні в які “життєві дрязги” (XXІІ), і зовсім віддається своїй роботі. Незважаючи на ці міркування, докір в егоїзмі, адресований Базарову, справедливий.

А хто з “дітей” у романі поводиться інакше? У будинку Одинцової живе стара тітка князівна Х…я, на яку “не обертали уваги, хоча обходилися з нею шанобливо” (XVІ). Аркадій, повернувшись разом з Базаровим до батька в Марьино, не може забути красуню Одинцову: “…колись він би тільки плечима потис, якби хто-небудь сказав йому, що він може скучити під одним дахом з Базаровим, і ще під яким!

– під батьківським дахом, а йому точно було нудно, і тягло геть” (XXІІ). “Грубий син” Базарів пробув у батьків три дні й занудився, “ніжний син” Аркадій, теж нудячись від любові, пробув деяким довше: “Десяти днів не пройшло із часу його повернення в Марьино, як він знову, під прийменником вивчення механізму недільних шкіл, скакав у місто, а звідти в Никольское” (там же). Та й теперішні гідні “батьки”, вирішуючи власні життєві проблеми, ставилися до батьків досить недбало.

Микола Петрович Кірсанов згадує: “Один раз я з покійницею матінкою посварився: вона кричала, не хотіла мене слухати… Я, нарешті, сказав їй, що ви, мол, мене зрозуміти не можете; ми, мол, належимо до двох різних поколінь Вона жахливо образилася… ” (XІ). Зрозуміло, схоже поводження інших героїв роману не виправдує Базарова, але показує, що у відношенні до “предків” добропорядні “діти” мало чим відрізняються від рішучого нігіліста. А їх у сучасних літературознавчих розборах прийнято хвалити й ставити за приклад головному героєві.

Третій докір: Базарів проявляє неповагу до своїх батьків, тому що не бачить у них особистостей. Лежачи під стогом сіна в маєтку свого батька, Базарів міркує: “…вони от, мої батьки тобто, зайняті й не турбуються про власну незначність, вона їм не смердить… ” (XXІ). Образ “маленької людини”, настільки різноманітно представлений у російській літературі, цілком спростовує подібні погляди Базарова.

Пушкіна в оповіданні “Станційний доглядач”, Гоголь у повісті “Шинель”, сам Тургенєв в оповіданні “Повітовий лікар” і т. д. доводять, що “маленька людина” тільки здається примітивним, а якщо придивитися до нього, це людина зі своїм складним внутрішнім миром, із глибокими почуттями, високими життєвими принципами. Доводячи, що думка сина про старих Базарових зовсім невірно, Тургенєв наводить факти, які нігіліст знає, але чомусь не вважає істотними. Свого батька Василя Івановича молодший Базарів іронічно називає “презабавний старикашка” (XX), а тим часом старший Базарів, будучи сином дячка, вибився в люди, завдяки своїй наполегливості й здатностям, – вивчився на лікаря Сам син визнає, що Василь Іванович “у свій час сильний був латиніст, срібної медалі за твір удостоївся” (XXІ).

Старший Базарів має цілком героїчну біографію: брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, “мацав пульс” у фельдмаршала Витгенштейна, і в поета Жуковського, і в майбутніх декабристів; за свої заслуги перед державою (активно боровся з епідемією чуми в Бессарабії) одержав орден Святого Володимира (там же) і, отже, дворянське звання для себе й майбутнього потомства. Це досягнення батька молодший Базарів легковажно вважає дрібницею, начебто не розуміє, що дворянський чин досить полегшує йому самому життя в Росії. В Орисі Власьевне – своєї матері – Базарів бачить тільки гарну домогосподарку. За своє життя вона прочитала одну книгу – французький сентиментальний роман “Алексис, або Хатина в лісі”, тому син-студент не знає, про що говорити із цією простуватою бабусею Але прав Аркадій, що на особистому досвіді зрозумів, яке жити без материнської турботи й пещення: “Ти матері своєї не знаєш, Євгеній.

Вона не тільки відмінна жінка, вона дуже розумна, право” (XXІ). Базарову й невтямки, що його клопітлива мати – мудрий друг і утішник батька. Коли, погостювавши три дні, син їде, Василь Іванович плаче від образи й самітності, але Орися Власьевна знаходить слова, щоб підтримати чоловіка в розпачливу мінуту, хоча і їй гірка зневага сина: “Що робити, Вася!

Син – відрізана скиба. Тільки я залишуся для тебе навік незмінно, як і ти для мене” (там же). Не визнаний гідним базаровского поваги й дід Власий, секунд-майор, що брав участь в Італійській кампанії Суворова. Правда, подібна зневага могла з’явитися в Базарова, демократа за духом, у піку дворянському преклонінню перед довгим родоводом. Тільки другий дід – Іван Базарів – уник критичного розбирання: у суперечці з Павлом Петровичем онук-нігіліст із гордістю говорить про нього: “Мій дід землю орав” (X). Четвертий докір: Базарів поблажливо ставиться до життєвих принципів своїх батьків, а ці принципи, між іншим, випливають із філософії стародавнього грека епикура ( 341-270 до н. е.), оригінально розвитий у поезії римського поета Горация ( 65-8 до н. е.). Гораций у своїх віршах представив філософію небагатого, але культурної людини, що шукає щастя в “золотій середині”, тобто в достатку малим, у пануванні над страстями, у спокійній і помірній насолоді благами життя.

Помірність і спокій, по Горацию, дозволяють людині зберегти внутрішню самостійність. Легко помітити, що старі Базарови живуть саме так: задовольняючись малим і нікому не кланяючись. Орися Власьевна доглядає за чоловіком, піклується про їжу й порядок у своєму будиночку, а Василь Іванович лікує селян і обробляє свій сад-город, насолоджуючись природою й міркуючи про життя: “На цьому місці я люблю філософствувати, дивлячись на заходження сонця: воно личить пустельникові.






Аналіз поезії гімн красі.
Як розкривається характер Базарова у відносинах з родителями?