Різноманітна поетика П. Тичини періоду Вітчизняної війни

Події Вітчизняної війни – фашистський розбій на рідній землі, доблесні подвиги воїнів, героїка народу, незламність Батьківщини, дружба народів, міжнародне значення Вітчизняної війни – вимагали відповідних художніх форм втілення. Поезія П. Тичини відзначається жанровою різноманітністю: бойові пісні, гімни на честь Батьківщини, Червоної Армії, сумні роздумирозповіді про страждання Вітчизниматері, яка стогне в пазурах загарбників, реалістичні розповіді про героїв боротьби з фашизмом, сатиричні куплети типу частушки й гнівні викривальні

вірші, які бичують мерзенність огидного ворога, ораторський вірш, філософська поема, героїчна дума, ніжне звертання до народівбратів.

Поезія П. Тичини зосереджена, сувора, заклична. Гнів і сміливість, пафос боротьби, воля до перемоги над фашистами живлять її. Заклична, наказова інтонація характерна для творів кращих митців минулого, але повною мірою розвинулась вона тільки в радянській літературі, основний пафос якої – утвердження. П. Тичина свідомо надає таких інтонацій своїм пісням, що закликають в бій. Поряд із закликом, з мужнім, вражаючим словом в його поезіях дано філософське осмислення подій. Власне, ці риси

завжди йдуть поряд в усій його творчості, набуваючи на різних її етапах нових якостей. Знання життя поетом настільки глибоке й всестороннє, сила поетичного таланту настільки велика, що філософські узагальнення є завжди висхідною точкою при розробленні теми. Він уміє бачити за кожною річчю, фактом, деталлю перспективу, оцінювати все в світлі інтересів народу, прогресу, майбутнього, що і є виявом народності у творчості поета. Добролюбов говорив, що сила істиннонародного письменника в майстерному втіленні народних думок, прагнень, переживань, в образах загальної значимості. Сила поезії П. Тичини в тому, що він, поперше, просто, реалістично змальовує дійсність, а подруге, озброює народну мудрість високими філософськими ідеалами.

У період Вітчизняної війни поезія П. Тичини разом з усією літературою переконливо довела свій кровний зв’язок з життям народу, ще раз ствердивши всю непоборну життєву силу тих принципів, якими живе наше мистецтво. Недарма окремі твори П. Тичини (“Ми йдемо на бій” та ін.), поряд з віршами М. Рильського, А. Малишка, М. Бажана, були надруковані в спеціальних виданнях для розповсюдження на тимчасово окупованій Україні.

Трудом ми невтомно їй творимо славу, А хто нас зачепить, тому вже не жить.

Кожна поезія дихає святковим відчуттям радості і щастя, яке прийшло з перемогою: “Радість у нашій країні! Слава, як райдуг відграй”. Про це хочеться крикнути на весь світ, бо “гордість, мов паруса, напинає груди”, бо “Щастя в нас,- братове! – серце в самоцвіті. Воля ж бо! Свобода! Диво з ясних див!”. Могутній радянський народ – нездоланний будівник комунізму – виступає в образі грандіозно прекрасної стихії – океану. Вірші про цю незбориму силу (“Океан повен”, “Наш народ – це ж океан”) особливо урочисті, піднесені:

Океан повен! В глибині чудовен! Скільки тії сили, синяви, краси! Кораблі бродять, хвилі так і ходять: все океану! все віддаси! (“Океан повен”)

Вивчення стилю має значення тому, поперше, що це дозволяє одним поглядом охопити всю творчість письменника в її ідейнохудожньому зростанні, дослідити шляхи розвитку улюблених тем, ідей, образів, характерів; подруге, вивчення кожного твору в зв’язку з іншими глибше розкриває його зміст; потретє, дає можливість зрозуміти оригінальність, своєрідність митця. Конкретне розкриття поняття стилю можливе тільки внаслідок істориколітературного аналізу творчості письменника. І навпаки, без вивчення стилю, без урахування своєрідності таланту митця не можна зробити справді наукового істориколітературного дослідження його творчості.

Поетичний стиль у великій мірі залежить від особливостей самого письменника як особистості: від його світогляду, життєвого досвіду, характеру, таланту. Але суспільнополітичні, літературноестетичні погляди письменника формуються у суспільстві. Тому, вивчаючи стиль, потрібно вдумливо аналізувати конкретні суспільноісторичні умови, в яких жив і творив письменник.

Закріплюючи вивчене, ще раз повторюємо визначення поняття стилю, вказуємо сторінку в підручнику, де воно дане. (Нехай учні запишуть в зошити думки про розвиток стилю, про значення його для вивчення творчості письменника, головні риси поетичного стилю, оскільки в підручнику про це сказано нечітко).

Друге питання опрацьовуємо так: спочатку вчитель висловлює певне положення, потім ставить запитання до учнів, коментує їх відповіді, робить висновки. Такий метод нам здається доцільним, оскільки творчість П. Тичини опрацьована.

Вивчення рис поетичного стилю Павла Тичини розпочинаємо розмовою про значення творчості його як письменника, який мужнів разом з радянським народом, на багатьох “етапах нашого славного історичного шляху… зумів сказати своє вагоме, дійове слово про все, що стало для людини найвищим і найдорожчим, і тому кращі твори поета живуть у свідомості читача як частина біографії країни і разом з тим – його власного життя”.

Павло Тичина якнайтісніше зв’язав’ свою творчість з життям і боротьбою свого народу. Про це свідчить кожен вірш, кожна книга поета. В збірці “Плуг” опоетизована подія світового значення – революція. Збірка “Вітер з України” поетично відобразила початковий етап соціалістичного будівництва, високо піднісши почуття національної гордості, викрила розтлінну “культуру” капіталістичних країн, затаврувала буржуазнонаціоналістичних недобитків. У творах початку 30х років (збірка “Чернігів” і особливо “Партія веде”) проспівано величний гімн соціалістичному будівництву під проводом Комуністичної партії, змальовано прекрасні образи нових людей, вихованих соціалістичним ладом, партією.

У творах другої половини 30х років втілено ідею дружби народів (збірка “Сталь і ніжність”), опоетизовано нашу соціалістичну державність і нашу найдемократичнішу в світі Радянську Конституцію (вірші “Зелензолот”, “Перше в історії”). Поезія П. Тичини періоду Великої Вітчизняної війни відбила віру в непереможність країни соціалізму, керованої Комуністичною партією (збірка “Перемагать і жить”), гнівно засудила фашистського агресора, уславила героїв фронту і тилу, філософськи осмислила подвиг народу, визначила роль поетаборця і трибуна в грізний для Вітчизни час. В післявоєнних творах підносяться мотиви героїчної і радісної праці (“І рости, і діяти…”), дружби між народами: українським і російським (“Москва”), слов’янськими (вірші про болгарський, польський народи, що будують соціалізм), боротьби за мир (“За мир”, “Миру запорука”, “Ми свідомість людства”). З віршів П. Тичини постає ціла жива історія нашого народу, оформлена поетично.

Таким чином, ми, з’ясувавши одну з найважливіших рис поетичного стилю П. Тичини – проблематику його творів, можемо зробити ряд висновків: поперше, що йому властиві такі чудові якості, як “живе відчуття часу, допитливий інтерес до руху історії, до того нового, що в ньому народжується”1; подруге, що тільки найтісніший зв’язок письменника з життям дає невичерпні джерела для творчості; потретє, що поет вміє філософськи заглиблюватись у життя, відбираючи в ньому найважливіші провідні проблеми.

Ці висновки підкріпляться потім ще й іншими, коли ми розглянемо всі основні риси поетичного стилю Гї. Тичини.

Далі треба прослідкувати за еволюцією образів, що є однією з істотних рис стилю письменника.






Подорож до киева.
Різноманітна поетика П. Тичини періоду Вітчизняної війни