Романтичний ідеал національного визволення та свободи в ранній ліриці Тичини

П. Г. Тичина – один з тих українських письменників, чиє поетичне слово чарує душу, возвеличує помисли, дає насолоду. Якщо вірити в те, що поет починається з джерела, то перша збірка поета «Сонячні кларнети» є весняною повінню.

Якщо вірити в те, що поет народжується один раз, то Павло Тичина сповістив про своє народження знову ж таки збіркою «Сонячні кларнети». Отже, що б не було джерелом наших домислів, перша збірка засвідчила появу на українській стезі молодого талановитого поета, повного сили і завзяття.

«Сонячні кларнети» – це гімн

весні, гімн життю, це чарівна пісня, сповнена і ніжністю, і радістю, і смутком. Це вічна пісня надії, віри, юнацької закоханості в життя.

Що ж хвилює серце закоханого в життя юнака? Вчитаймося в рядки його вірша під назвою «Іще пташки…» і відчуємо трагізм, турботи, викликані подіями першої світової війни. У вірші присутні образи Мороку, Жаху, Мертвої Тиші. Епітет «мертва», на мою думку, надає віршеві реалістичного звучання: війна несла на землю смерть, від якої «води закипіли», а «верби старі молилися в сльозах».

На думку літературної критики 90-х років, у цій збірці оригінального поета поєднуються три музи: Поезія, Музика

і Живопис. Вірші збірки у відповідності до тематичного спрямування поділяються на три групи-цикли: любовна і пейзажна лірика; вірші про хід та наслідки першої світової війни; вірші про Україну в роки революції.

Тема сутності життя знаходить поглиблення в третьому циклі віршів. У поезії «Одчиняйте двері» молодий поет виводить образ ліричного героя, який вболіває за долю народу. Він не сприймає «братовбивчу» революцію, вона страшна у своїй суті:

Одчинилися двері –

Всі шляхи в крові!

У поезії П. Тичини часто зустрічаються образи-символи: образи чорного ворона, вітру, бурі тощо. У вірші «По блакитному степу» ми бачимо образ чорного ворона, що символізує нещастя, лихо, смерть: …в селі голод! Ходять матері, як тіні – Вороний вітер. П. Тичина любив свою землю, свій народ і вболівав за їх майбутнє. Деякі вірші П. Тичини ми можемо читати тільки сьогодні.

Про них замовчували, їх виводили зі збірників, бо вони не відповідали більшовицькій ідеології. Та й справді, хіба можна було в ті часи друкувати вірші, в яких поет, осмисливши лютневу і жовтневу революції, застерігає рідну Україну від нових трагедій: Смерть шумить косою!

Передчуття поета виправдалося: після 1921 року (приборкання непокірних селян) рідна ненька-Україна вже по коліна стояла в крові. У вірші «Скорбна мати» – реальна картина тих подій, які перетворили Україну в поле, засіяне могилами.

Ця поезія має зв’язок з біблійною літературою. Тут образи Христа, Марії, його матері, раю. Христос символізує правду, справедливість; Марія – загальну любов до рідного краю; рай – щасливе життя; кривавий край – Україну. Ці образи допомагають зрозуміти глибину трагедії українського народу після революції 1917 року. Серце автора болить, крізь сльози він пророкує: Не буть ніколи раю У цім кривавім краю. Тільки тоді, коли народ буде вільним, незалежним, він зможе жити справжнім життям.

Мою увагу в цій поезії привернув образ квітки, що «лебедіє». Автор, мабуть, вірить, що прийде нове життя в Україну, коли між людьми буде порозуміння, загальна любов, повага, коли більшість буде жити ідеєю.

Павло Тичина… Дороге і незабутнє ім’я для багатьох поколінь. Він пішов від нас, проте незгасний вогонь його чарівного слова продовжує зігрівати людські серця. Його ім’я по праву належить до тих безсмертних імен, що вічно житимуть у пам’яті вільного українського народу.

Варіант 2.

Початок XX століття в українській літературі ознаменувався появою цілого сузір’я талановитих поетів. У ньому яскравою зіркою засяяло слово П.Г.Тичини. Це самобутній, незвичайний, складний поет.

Максим Рильський відзначив, що найкраща характеристика творчості Тичини у виразі – «музична ріка», що «Тичина і пісня – брат і сестра», що для нього слово «співець» – найприродніший епітет. Сьогодні ми говоримо про неоднорідність поезії Тичини – не завжди рівної, часто суперечливої, здушеної гнітючими силами тоталітаризму. Але все те краще, що створив поет, стало надбанням української культури.

Особливе місце у творчості Тичини займає лірика 10-20 років нашого століття, його рання лірика. Перша збірка Тичини – «Сонячні кларнети». У ній поет не порушує якихось соціальних проблем, не змальовує картини тогочасної дійсності. Але все ж вона сповнена тривожного чекання й сподівань на краще майбутнє. Ноти тогочасного громадського життя відбиваються у його вірші «Арфами, арфами», що входить до збірки «Сонячні кларнети»:

Буде бій Вогневий! Сміх буде, плач буде… Перламутровий…

Подібні настрої і романтичні ідеали притаманні й поезії «Там тополі у полі…»:

Йду в простори я, чулий, тривожний (Гасне день, облітає, мов мак). В моїм серці і бурі, і грози, Й рокотання – ридання бандур…

Образ тополі, такий поширений у народнопоетичній творчості, у цьому вірші символізує високість людського духу, його поривання до щастя. Гордо звучить патріотичний мотив у віршах Тичини «Україно моя, моя люба Вкраїно», «Не раз ти бував у наших краях». Саме з рідною землею пов’язані думи, мрії сподівання ліричного героя. Як син любить свою матір, так юнак любить свою Україну:

І сили свої всі я їй віддаю, їй пісні складаю, веселі, сумні-

Інші настрої у циклі віршів Тичини «Скорбна мати», що відноситься до 1917 – 1918 років. Це уболівання патріота за долю України, її майбутнє, ідею національного відродження, сповнені обурення і відчаю від лицемірства, підступності й сваволі «партійноборчих породіль», трагічного пафосу, який, здається, неможливо втілити у словах, бо це – зойк, крик зраненої страшними картинами голоду і громадянської війни людської душі.

«Скорбна мати» відзначається особливим трагедійним звучанням. У його створенні важливу художню роль відіграє біблійний образ Божої матері. В уяві поета він багатоликий: це і реальна жінка (можливо, мати П.Г.Тичини), і велика страдниця – мати Ісуса, це й розтерзана мати-Україна.

Вражаючими деталями малює автор картину звиродніння, загибелі, пустки у краю, де не стихає братовбивча війна: «в могилах поле мріє», «буяє дике жито», Жито, що в народній творчості є символом життя, переосмислюється поетом і стає алегорією руїни, краху. Але страшніше за «дике жито» розрухи – моральний, духовний злам людини. Тому-то єство матері сповнене болем, сумом, скорботою, тому такою гіркотою наповнені її слова:

Не буть ніколи раю У цім кривавім краю.

Поет, який щиро радів «золотому гомону» національного звільнення рідного народу, у таких же потужних регістрах відтворив його руїну. Образ гаю, що був улюбленим образом поета у збірці «Сонячні кларнети», переосмислюється поетом. У гаю буяло життя, природа мінилась і переливалась звуками, кольорами, барвами. Все чекало на краще, «се було сповнене радості, життя. Та громадянська війна навіть цей символ поставила з іншим знаком. Гаї стали символом «кривавого часу»: «взялися кров’ю поле і гаї». Та, попри всі страшні і криваві реалії того часу Тичина зумів зберегти віру у краще, у те, що країна не вмре:

Гей, народе! Будеш жити! А я ж матір не забуду! Україні, її люду Хочу вічно я служити.

Я не можу сказати тепер, познайомившись із творами циклу «Скорбна мати», що поезія Тичини повністю оптимістична і життєрадісна. Йому, як і його улюбленій Україні, судилася нелегка доля. Та його, вірші люблять і цінують читачі, і не тільки в Україні, а й у всьому світі.






Твір опис пам'ятки києво печерської лаври.
Романтичний ідеал національного визволення та свободи в ранній ліриці Тичини