Відбиття революційної боротьби російського народу в нарисах Серафімовича

У нарисі “На Пресні”, написаному в самі напружені дні збройного повстання в Москві, основний акцент зроблений на звірствах царських карателів. Одночасно Серафімович говорить про мужність захисників барикад на Пресні, підкреслює “моральну перевагу повсталих над дубасовской поліцейщиною”, показує співчуття робітникам-дружинникам з боку широких народних мас. У нарисі відбиті тільки факти, але вони настільки красномовні, а точка зору автора настільки недвозначна, що ми за ними вгадуємо дуже значне й насамперед страх царату перед

силою й гнівом народу. Саме цим і пояснюються звірства приборкувачів.

У багатьох оповіданнях Серафімовича періоду революції, особливо в добутках про збройну боротьбу московського пролетаріату в грудні 1905 року, немає окремого героя,- у них героєм виступає робоча маса. Серафімович був одним з перших письменників, що успішно вирішували проблему створення образа колективного героя. Бурхливі події прискорили процес революційного загартування мас, еволюцію їхньої свідомості (“Похоронний марш”): Зосереджено йшли старі, бути може усе ще борючись із душі, що таїлася в глибині, звичкою рабства, з темним острахом новизни вражень,

всі що перекинули. І з переляканим здивуванням оглядалися вони на руїни вчорашнього дня”.

Події революції загострили увага Серафімовича до характерів людей. Соціальні конфлікти в його добутках знаходять висвітлення в суперечливих рухах людської душі або в зіткненнях усередині сім’ї. Письменник простежує й психологічні труднощі процесу духовного росту людини.

В 9-м збірнику товариства “Знання” (1906) було надруковане оповідання Серафімовича “Серед ночі”. Герої оповідання – трудівники, що піднімаються у свідомій революційній боротьбі. Це не промислові робітники, у середовищі яких цей процес почалося раніше й активніше, а ремісники, але й вони, зібравшись на таємну сходку, проявляють риси пролетарської солідарності. Вони йдуть далі шахтаря Семишкури й зчіплювача Макара в боротьбі за свої права.

В оповіданні “Серед ночі” відбитий важливий життєвий процес: робітники, особливо ремісники, не маючи достатню культуру, утворенням, по-новому почувають, але ще не знаходять слів, щоб виразити це нове, мовлення їх недорікувата; але все-таки в їх “сіре, замкнуте життя… увірвалися чимсь святкові, яскраві, блискаючі й величезним… всі ці нові поняття, нові слова: “буржуазія”, замість “хазяїн”, “експлуатація” замість “кров нашу п’ють”, “пролетарі всіх країн, з’єднуйтеся” замість “хлопці, не видавай”.

Великий інтерес представляє оповідання Серафімовича “Бомби” (906), у якому створений образ дружини робітника, учасника революційного руху. Як і горьковская Ниловна, Марья спочатку з’являється забитої важкою працею жінкою, що і не помишляет про боротьбу за інше життя. Її охоплює страх перед “сицилистами”, з якими знаком її чоловік, але поступово й вона втягується в боротьбу, ховає в будинку літературу й зброю.

Зовні все в оповіданні виглядає буденно: жінка, що стирає, діти, що бавляться в купі ганчір’я, свиня з поросятами, навіть далекі постріли рівняються те із клацанням горіхів, то з гулко, що захлопується дверима. Однак письменник підкреслює, що в житті назрівають серйозні події, і ці буденні справи, служачи тлом, на якому розвертаються події, підкреслюють контраст тим часом, як живуть робітники, і боротьбою за інше життя, про яку стала думати Марья.

Події показані через сприйняття Марьи, і в невеликому оповіданні письменник зуміло розкрити зміни в її психології, акцентувати увагу на деталях побуту й через них простежуючи вихід жінки в мир боротьби й надій. Вслухуючись у бесіди керівника революційного кружка з робітниками, Марья переживала радісне почуття духовного просвітління, що перемінялося раптом тривогою за чоловіка, за дітей і за велику справу, що ставало їй всі ближче й зрозуміліше; їй “здавалося, начебто проломили стіну й через пролам стало світліше, і неслися з вулиці звуки, але вона боялася, що буде непогода, і сюди буде нести дощ і сніг, і буде заглядати осіння ніч”. Коло турбот і тривог, який жила Марья, розширюється, її тепер хвилює не тільки вузько сімейне.

Зовні в житті Марьи все залишилося, як було. Статичність буття підкреслюється композицією оповідання, що починається й завершується фігурою жінки, що схилилася над коритом із чужою білизною:

“Сипалися горіхи, голосно лопали дубові двері, і стовп, густ і чорний, повільно й важливо піднімався до неба. А Марья терла слизьке мильне полотно, і піт, як роса, проступив на її особі, і краплі, солоні і їдкі, капали в мильну воду”.

Але ця статичність лише гадана. Письменник підкреслює, що життя робочої людини залишається колишньої, але змінилася сама людина, що прилучилася до боротьби за кращу частку.






Твір на тему чи потрібна сучасній людині поезія.
Відбиття революційної боротьби російського народу в нарисах Серафімовича