Тема Громадянської війни у романі Булгакова “Біла гвардія”

Роман М. А. Булгакова “Біла гвардія” присвячений подіям Громадянської війни. “Великий був рік і страшний по Різдві Христовому 1918, від початку ж революції другий…” – так починається роман, у якому розповідається про долю сім’ї Турбиних. Вони живуть у Києві, на Алексеевском спуску. Молодь – Олексій, Олена, Николка – залишилися без батьків. Але в них є Будинок, що містить не просто речі – кахельна піч, годинник, що грають гавот, ліжка із блискучими шишечками, лампа під абажуром, – а лад життя, традиції, включенность у загальнонаціональне

буття

Будинок Турбиних був зведений не на піску, а на “камені віри” у Росію, православ’я, царя, культуру. І от Будинок і революція стали ворогами. Революція вступила в конфлікт зі старим Будинком, щоб залишити дітей без віри, без даху, без культури й знедолити. Як поведуться Турбіни, Мишлаевский, Таль^-берг, Шервинский, Лариосик – усі, хто причетний до Будинку на Алексеевском спуску? Над Містом нависла серйозна небезпека. (Булгаков не називає його Києвом, він – модель всієї країни й дзеркало розколу.) Десь далеко, за Дніпром, Москва, а в ній – більшовики. Україна оголосила незалежність, проголосивши

гетьмана, у зв’язку із чим загострилися націоналістичні настрої, і рядові українці відразу “розучилися говорити російською мовою, а гетьман заборонив формування добровільної армії з російських офіцерів”. Петлюра зіграв на мужицьких інстинктах власності й самостийности й пішов війною на Київ (стихія, що протистоїть культурі). Російське офіцерство виявилося відданим Головним командуванням Росії, що присягали на вірність імператорові. У Місто стікається різнорідна шушваль, що втекла від більшовиків, і вносить у нього розпуста: відкрилися крамниці, паштетні, ресторани, нічні кубла. І в цьому крикливому, судорожному світі розвертається драма

Зав’язкою основної дії можна вважати два “явища” у будинку Турбиних: уночі прийшов замерзлий, напівмертвий, що кишить вошами Мишлаев-ский, що розповіла про жахи окопного життя на підступах до Міста й зрадництві штабу. У ту ж ніч з’явився й чоловік Олени, Тальберг, щоб, переодягшись, боягузливо покинути дружину й Будинок, зрадити честь російського офіцера й утекти в салоні-вагоні на Дон через Румунію й Крим до Денікіна. Ключовою проблемою роману стане відношення героїв до Росії. Булгаков виправдує тих, хто був частиною єдиних націй і воював за ідеали офіцерської честі, виступав проти руйнування Батьківщини

Він дає зрозуміти читачеві, що в братовбивчій війні немає правих і винуватих, усі відповідають за кров брата. Письменник об’єднав поняттям “біла гвардія” тих, хто захистив честь російського офіцера й людини, і змінив наші подання про ті, кого донедавна зло й уничижительно йменували “білогвардійцями”, “контрою”.

Булгаков написав не історичний роман, а соціально-психологічне полотно з виходом у філософську проблематику: що є Батьківщину, Бог, людина, життя, подвиг, добро, істина. За драматичною кульмінацією треба розвиток дії, дуже важливе для сюжету в цілому: чи оправляться герої від потрясіння; чи збережеться Будинок на Алексеевском спуску?

Олексій Турбін, що тікав від петлюрівця, одержав поранення й, виявившись у рідному будинку, довго перебував у стані прикордонному, у галюцинаціях або втрачаючи пам’ять. Але не фізична недуга “добивав” Олексія, а моральний: “Неприємно… ох, неприємно… дарма я застрелив його… Я, звичайно, беру провину на себе… я вбивця!” (згадаємо героїв Толстого, що теж беруть провину на себе). Мучило й інше: “Був мир, і от цей мир убитий*. Не про життя, залишився живий, а про світ думає Турбін, тому що тур-бинская порода завжди несла в собі соборна свідомість. Що буде після кінця Петлюри? Прийдуть червоні… Думка залишається незакінченої

Будинок Турбиних витримав випробування, послані революцією, і тому свідчення – непотоптані ідеали Добра й Краси, Честі й Боргу в їхніх душах. Доля посилає їм Лариосика з Житомира, милої, доброї, незахищеної великої дитини, і Будинок їх стає його Будинком. Чи прийме він те нове, що називалося бронепоїздом “Пролетар” з вартовими, що стомилися від ратної праці? Прийме, тому що вони теж брати, вони не винуваті. Червоний вартовий теж бачив у напівдрімоті “незрозумілого вершника в кольчузі” – Жилина зі сну Олексія, для нього, односільчанина із села Малі Чугури, інтелігент Турбін в 1916-м перев’язував рану Жилину як братові й через нього ж, по думці автора, уже “побратався” з вартовим із червоного “Пролетаря”. Усе – білі й червоні – брати, і у війні все виявилися винуватий друг перед іншому. І блакитноокий бібліотекар Русаків (наприкінці роману) як би від автора вимовляє слова тільки що прочитаного Євангелія: “…І побачив я нове небо й нову землю, тому що колишнє небо й колишня земля минули…”; “Мир ставав у душі, і у світі він дійшов до слів: …злізу з очей, і смерті не буде, уже ні плачу, ні крику, ні хвороби вже не буде, тому що колишнє пройшло…”

Урочисті останні слова роману, що виразив нестерпне борошно письменника – свідка революції й по-своєму “отпевшего” усіх – і білих і червоних. “Остання ніч розцвіла. У другій половині її вся важка синявий – завіса Бога, що наділяє мир, покрилася зірками. Схоже було, що в невимірній висоті за цим синім пологом у царських врат служили всеношну. Над Дніпром із грішної й закривавленої й сніжної землі піднімався в чорну, похмуру височінь опівнічний хрест Володимира”.






Як обрати свій шлях у житті твір.
Тема Громадянської війни у романі Булгакова “Біла гвардія”