Соціалістичний утопізм М. Г. Чернишевського
Російський соціалістичний утопізм походив на французький Християнський соціалізм, представниками якого були Шарль Фур’є й Клод Анрі Сен-Сімон. Їх ціль полягала в тому, щоб створити загальне благополуччя, причому реформу провести так, щоб кров не була пролита. Вони відмовлялися від ідеї рівності і братерства та вважали, що суспільство повинне будуватися за принципом взаємної подяки. Вони затверджували необхідність ієрархії: більше здатні повинні займати більше високі щаблі, менш здатні – менш високі щаблі. Але хто ж буде розділяти людей
Якщо подяка поза людьми, то розумний егоїзм лежить у самому “я”
Тут Чернишевський виступає не як утопіст. І в той же час існують сни Віри Павлівни як вказівка на ідеальне суспільство, до якого автор прагне. Чернишевський прибігає до фантастичних прийомів: у Вірі Павлівні в сні є сестри-красуні, старша з них – революція – умова відновлення. У цій главі доводиться поставити багато крапок, що пояснюють добровільний пропуск тексту, що однаково цензура не пропустить і в якому б оголилася головна ідея роману. Поряд із цим є образ молодшої сестри-красуні: нареченої, що позначає любов, – рівноправність, що виявляється богинею не тільки любові, але й насолоди працею, мистецтвом, відпочинком. “Десь на півдні Росії, у пустельному місці, розкинулися багаті поля, луги, сади. Стоїть величезний палац із алюмінію і кришталю, із дзеркалами, килимами, із чудесними меблями. Усюди видно, як люди трудяться, співають пісні, відпочивають”. Між героями – ідеальні людські відносини: скрізь сліди щастя і достатку, про які колись і мріяти було не можна, Віра Павлівна у захваті від усього, що бачить. Звичайно, у цій картині багато утопічних елементів, соціалістичної мрії в дусі Фур’є. Недарма у романі неодноразово виникають їхні імена в тій або іншій формі, натяками.
У романі зображені тільки сільська праця і говориться про народ “взагалі”, дуже узагальнено. Але ця утопія в головній своїй думці дуже реалістична: Чернишевський підкреслює, що праця повинна бути колективною, вільною, присвоєння плодів її не може бути частковими, усі результати праці повинні йти на задоволення запитів членів колективу. Ця нова праця повинна опиратися на високі науково-технічні досягнення, на вчені і сильні машини, що дозволяють людині перетворити землю і все своє життя. Роль робітничого класу не виділена. Чернишевський знав, що перехід від патріархальної християнської громади до соціалізму повинен бути революційним. А поки було важливо закріпити у свідомості читача мрію про краще майбутнє. Це сам Чернишевський говорить вустами “старшої сестри”, що звертається до Віри Павлівні зі словами: “Ти знаєш майбутнє? Воно світле і прекрасне. Любите його, прагнете до нього, працюйте для нього, наближайте його, переносите з нього у сьогодення скільки можете перенести”. Роман М. Г. Чернишевського – це утопія. Але у XX столітті була і антиутопія – це не вимисел, це доведення вже існуючих і прогресуючих форм до крайнього ступеня. Романи – антіутопії були написані Замятіним (“Ми”) і Оруеллом (“1984”). Вони багато в чому подібні, і, прочитавши їх, ми розуміємо, що необхідно щось міняти у суспільстві, неможливо, щоб все дійшло до того, що за тобою безупинно стежать очі “Великого брата”. Не можна жити у скляних будинках, але ж це, може бути, трапиться за певних умов.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)