Багатство розумового життя “нових людей”

Достоїнства й недоліки цього роману належать йому одному, на всі інші російські романи він схожий тільки внешнею своєї формою: він схожий на них тим, що сюжет його дуже простий і що в ньому мало діючих осіб. Роман “Що робити” не належить до числа сирих продуктів нашого розумового життя Він створений работою Сильного розуму; на ньому лежить печатка глибокої думки. Уміючи вдивлятися в явище життя, автор уміє узагальнювати й осмислювати їх.

Його непереборна логіка прямим шляхом веде його від окремих явищ до зовнішніх теоретичних комбінацій,

які доводять до відчаю жалюгідних рутинерів, що відповідають жалібними словами на всяку нову й сильну думку. Всі симпатії автора лежать безумовно на стороні 6вулшего; симпатії ці віддаються безроздільно тим задаткам майбутнього, які зауважуються вже в сьогоденні. Ці задатки зариті дотепер під грудою суспільних уламків минулого, а до минулий автор, звичайно, ставиться зовсім негативно.

Як мислитель, він розуміє й, отже, прощає всі його відхилення від розумності, але, як діяч, як захисник ідеї, що прагне ввійти в життя, воно бореться із усяким неподобством і переслідує ирониею й сарказмом усе, що бременит землю й коптить

небо. На початку п’ятидесятих років живе в Петербурзі дрібний чиновник Розальский.

Дружина цього чиновника, Марья Олексіївна, хоче видати свою дочку, Віру Павлівну, за богатого й глупою нареченого, а Віра Павлівна, напроти того, тайкома від батьків виходить заміж за медичного студента Лопухова, що щоб женитися, залишає академію за кілька тижнів до закінчення курсу. Живуть Лопухови чотири роки мирно й щасливо, але Віра Павлівна закохується в друга свого чоловіка, медика Кірсанова, що також почуває до неї сильну любов. Щоб не заважати їхньому щастю, Лопухів офіційно застрелюється, а на самому з Росії й проводить кілька років в Америці. Потім він вертається в Петербург під ім’ям американського громадянина Чарльза Бьюмонта, жениться на дуже гарній молодій дівчині й сходиться самим дружнім образом з Кірсановим і його женою, Верою Павлівною, які, звичайно, давно шалі сьогодення значення самогубства

“Проникливий читач”, над яким дуже часто й суворо потішається м. Чернишевський, не має нічого загального з тим простим і нехитрим читачем, якого любить і поважає кожна пишуча людина. Якби Г. Чернишевському довелося зображувати нових людей, поставлених у положення Базарова, тобто оточених усяким мотлохом і ганчір’ям, те його Лопухів, Кірсанов, Рахметов стали б тримати себе майже зовсім так, як тримає себе Базарів. Але м. Чернишевському немає ніякої потреби надходити в такий спосіб. Він знає не тільки те, як думають і міркують нові люди, але й те, як вони почувають, як люблять і поважають один одного, як улаштовують сімейне й вседенне життя і як гаряче прагнуть на той час і до того порядку речей, при яких можна було б любити всіх людей і довірливо простягати руку кожному. Нові люди вважають працю абсолютно необхідною умовою людського життя, і цей погляд на працю становить чи ледве не саме істотне розходження між старими й новими людьми. Очевидно, отут немає нічого особливого.

Опираючись на свою улюблену працю, вигідний для них самих і корисний для інших, нові люди влаштовують своє життя так, що їхні особисті інтереси ні в чому не суперечать дійсним інтересам суспільства. Це зовсім не важко влаштувати. Варто тільки полюбити корисна праця, і тоді все, що відволікає від цієї праці, буде здаватися неприятною помехою: чим більше ви будете віддаватися вашій улюбленій корисній праці, тим краще це буде для вас і тем краще це буде для інших. Тому хто любить працю, той, діючи у свою користь, діє на користь людства; хто любить працю, той свідомо любить самого себе, той у самому собі любив би всіх інших людей; якби тільки не було на світі таких панів, які мимоволі або навмисне заважають усякій корисній праці

Нові люди трудяться й бажають своїй праці простору й розвитку; у цьому бажанні, що становить найглибшу потребу їхнього організму, нові люди сходяться з усіма мільйонами всіх працюючих людей земної кулі, усіх, хто свідомо або несвідомо молить бога й просить ближнього, щоб не заважали йому трудитися й користуватися плодами праці. Нові люди не грішать і не каються; вони завжди міркують і тому роблять тільки помилки в розрахунку, а потім виправляють ці помилки й уникають їх у наступних викладеннях

У нових людей добро й істина, чесність і знання, характер і розум виявляються тотожними поняттями; чим розумніше нова людина, тим він честнее, тому що менше помилок вкрадається в розрахунки. У нової людини немає причин для розладу між розумом і почуттям, тому що розум, спрямований на улюблену й корисну працю, завжди радить тільки те, що згідно з личною вигодою, совпадающею із щирими інтересами людства й, отже, з вимогами самої строгої справедливості й самого лоскітливого морального почуття

Основні особливості нового типу, про які я говорив дотепер, можуть бути сформульовані в трьох головних положеннях, що перебувають у самому тісному зв’язку між собою.

Нові люди пристрастилися до загальнокорисної праці.
Особиста користь нових людей збігається з общею пользою, і егоїзм їх уміщає в собі саму широку любов до людства. ІІІ. Розум нових людей перебуває в самій повній гармонії з їхнім почуттям, тому що ні розум, ні почуття їх не перекручені хроническою враждою проти інших людей. А все це разом може бути виражене ще коротше: новими людьми називаються мислячі працівники, що люблять свою роботу.

Розвиток і остаточне вдосконалення майстерні (Віри Павлівни) описані м. Чернишевським дуже ясно, докладно й з тою сознательною любов’ю, що подібні установи природно вселяють йому як фахівцеві із частині соціальної науки. У практичному відношенні цей опис майстерні, що дійсно існує або ідеальної – однаково, становить, може бути, саме чудове місце у всьому романі.

Найголовніші підстави в пристрої майстерні Віри Павлівни полягали в тім, що прибуток ділився нарівно між всіма робітницями й потім витрачався самим економічним і розважливим образом: замість декількох маленьких квартир наймалася одна більша; замість того щоб купувати їстівні припаси по дріб’язках, їх купували оптом. Для особистого життя Віри Павлівни пристрій майстерні й колишнім працям по уроках важливі в тім відношенні, що вони обгороджують неї в очах читача від підозри в розумовій порожнечі.






Лист улюбленому літературному герою за творами в.нестайка.
Багатство розумового життя “нових людей”