Хто вони “нові люди” у романі “Що робити?”
Знаменитий роман Чернишевського “Що робити?” був свідомо орієнтований на традицію світової утопічної літератури. Автор послідовно викладає свою точку зору на соціалістичний ідеал. Утопія, створена автором, виступає в ролі зразка. Перед нами як би вже пророблений досвід, що дає позитивні результати. Серед відомих утопічних добутків роман виділяється тим, що автор малює не тільки картину світлого майбутнього, але й шляхи його наближення. Зображено й людей, які досягли ідеалу. Сам підзаголовок роману “З оповідань про нових людей”
Чернишевський постійно підкреслює типологію “нових людей”, розповідає про цілу групу. “Ці люди серед інших, начебто серед китайців кілька людей європейців, які не можуть розрізнити одного від іншого китайці”. Кожний герой має загальними для групи рисами – відвагою, умінням узятися за діло, чесністю
Для письменника надзвичайно важливо показати розвиток “нових людей”, їхня відмінність від загальної маси. Єдиний герой, минуле якого розглядається з ретельною подробицею, – це Верочка. Що дозволяє їй вивільнитися із середовища “вульгарних людей”? На думку
Такі герої як Кірсанов, Лопухів і Мерцалов входять у роман уже сформованими людьми. Характерно, що медики з’являються у романі під час написання дисертації. Таким чином, праця й утворення зливаються воєдино. Крім того, автор дає зрозуміти, що якщо й Лопухів і Кірсанов – вихідці з небагатих і незнатних сімей, то за плечима в них напевно бідність і праця, без якого неможливе утворення. Це раннє знайомство із працею дає “новій людині” перевага перед іншими людьми
Заміжжя Віри Павлівни є не епілогом, а тільки початком роману. І це дуже важливо. Підкреслюється, що крім сім’ї Верочка спо собна створити й більше широке об’єднання людей. Тут з’являється давня утопічна ідея комуни – фаланстер
Праця дає “новим людям” насамперед особисту незалежність, але крім того – це ще й діяльна допомога іншим людям. Усякий відступ від беззавітного служіння праці автором порицается. Досить згадати момент, коли Верочка збирається їхати за Лопуховим, кидаючи майстерню. Колись праця була необхідна “новим людям” для одержання утворення, але тепер герої намагаються давати людям утворення в процесі праці. Із цим зв’язана ще одна важлива філософська ідея автора в зображенні “нових людей” – їх просвітительська діяльність
Лопухова ми знаємо як активного пропагандиста нових ідей серед молоді, суспільного діяча. Студенти називають його “однієї із кращих голів у Петербурзі”. Сам Лопухів уважав роботу в конторі на заводі дуже важливої. “Розмова (зі студентами) мав практичну, корисну мету – сприяння розвитку розумового життя, шляхетності й енергії в моїх молодих друзях”, – пише Лопухів дружині. Природно, що така людина не могла обмежитися навчанням грамоті. Сам автор натякає на революційну роботу на заводі серед робітників
Згадування про недільні робочі школи для тодішніх читачів значило дуже багато. Справа в тому, що спеціальним указом уряду влітку 1862 року вони були закриті. Уряд побоювався тої революційної роботи, що проводили в цих школах для дорослих людей, робітників, революційні демократи. Споконвічно передбачалося направити роботу в цих школах у релігійному дусі. Пропонувалося вивчати в них Закон Божий, читання, лист і початку арифметики. При кожній школі повинен був складатися священик, що стежить за добромисністю вчителів
Саме таким священиком в “ліцеї всіляких знань” Віри Павлівни й повинен був бути Мерцалов, що, однак, готувався читати заборонену російську й загальну історію. Своєрідної була й грамота, який збиралися вчити слухачів-робочих Лопухів і інші “нові люди”. Відомі приклади, коли прогресивно настроєні студенти пояснювали на заняттях значення слів “ліберал”, “революція”, “деспотизм”. Просвітительська діяльність “нових людей” – реальне наближення майбутнього
Треба сказати про взаємини “нових” і “вульгарних” людей. У Марье Алеквеевне й Полозове автор бачить не тільки, говорячи словами Добролюбова, “самодурів”, але й практично обдарованих, діяльних людей, здатних за інших обставин приносити користь суспільству. Тому можна знайти й риси їхньої подібності з дітьми. Лопухів дуже швидко входить у довіру до Розальской, вона поважає його ділові якості (у першу чергу намір женитися на багатій нареченій). Однак чітко видна повна протилежність прагнень, інтересів і поглядів “нових” і “вульгарних” людей. І незаперечна перевага “новим людям” дає теорія розумного егоїзму
У романі часто говориться про егоїзм як про внутрішній побудник учинків людини. Самим примітивним автор уважає егоїзм Марьи Олексіївни, що не робить нікому добра без грошового розрахунку. Набагато більше страшний егоїзм забезпечених людей. Він росте на “фантастичній” грунті – на прагненнях до надмірностей і ледарства. Приклад такого егоїзму – Соловйов, що грає любов до Каті Полозовой через неї спадщини
Егоїзм “нових людей” теж будується на розрахунку й вигоді однієї людини. “Кожний думає найбільше про себе”, – говорить Лопухів Вірі Павлівні. Але це – принципово новий моральний кодекс. Суть його складається в том. що щастя однієї людини невіддільно від щастя інших людей. Вигода, щастя “розумного егоїста” залежить від стану його близьких, суспільства в цілому. Лопухів звільняє Верочку від примусового шлюбу, а коли переконується, що вона любить Кірсанова, – сходить зі сцени. Кірсанов допомагає Каті Полозовой, Віра організує майстерню. Для героїв випливати теорії розумного егоїзму – значить кожним своїм учинком ураховувати інтереси іншої людини. На перше місце для героя виходить розум, людина змушена постійно звертатися до самоаналізу, давати об’єктивну оцінку своїм почуттям і положенню
Як видно, “розумний егоїзм” героїв Чернишевського не має нічого загального із себелюбністю, користю. Чому ж це все-таки теорія “егоїзму”? Латинський корінь цього слова “его” – “я” указує на те, що в центр своєї теорії Чернишевський ставить людину. У цьому випадку теорія розумного егоїзму стає розвитком антропологічного принципу, що Чернишевський поставив в основу своєї філософської ідеї
В одній з розмов з Вірою Павлівною автор говорить: “…Я почуваю радість і щастя” – виходить, “мені хочеться, щоб всі люди були щасливі”, – по-людськи, Верочка, ці обидві думки одне”. Таким чином, Чернишевський заявляє, що створення сприятливих умов для життя окремої особистості невіддільно від удосконалювання існування всіх людей. У цьому позначається безсумнівна революційність поглядів Чернишевського
Моральні принципи “нових людей” розкриваються у відношенні їх до проблеми любові й шлюбу. Для них людина, його воля – головна життєва цінність. Любов і гуманна дружба становлять основу відносин між Л опуховим і Вірою Павлівною. Навіть визнання в любові відбувається під час обговорення положення Верочки в сім’ї її матері й пошуків шляхи до звільнення. Таким чином, почуття любові лише пристосовується до виниклої ситуації. Треба відзначити, що подібна заява вступала в полеміку з багатьма добутками XІX століття
Своєрідно вирішується “новими людьми” і проблема жіночої емансипації. Хоча зізнається тільки церковний шлюб, жінка повинна залишатися й у шлюбі матеріально й духовно незалежної від чоловіка. Створення сім’ї – тільки одна з віх на шляху наближення ідеалу
Тема відродження занепалої жінки також розглядається у романі. Зустріч із Кірсановим дає Насті Крюковой сили піднятися із дна. Живуча ж у середовищі “вульгарних людей” Жюли такої можливості не має. Крім того, видний двосторонній зв’язок: люди, які відроджуються завдяки підтримці “нових людей”, самі поповнюють їх ряди
Тільки діти роблять жінку щасливої, на думку Чернишевського. Саме з вихованням дітей і їхнім майбутнім зв’язує автор другий шлюб Віри Павлівни. Він стає реальним містком вбудущее.
Герої роману Чернишевського “Що робити?” – це різночинці, нові герої літератури. Недооцінюючи роль робітничого класу, Чернишевський пророкує революціонерам-демократам, різночинцям перемогу й наближення майбутнього.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)