Символістична картина світу в п’єсі «Синій птах»
Творча людина може передати своє бачення світу по-різному. Може – через детальний опис факту, що чимось вразив.
А може й навпаки, бо не кожен здатний за окремим випадком побачити дію певних універсальних законів буття – за допомогою символічних образів розповісти про філософські глибинні сутності людського існування, відволіктись від буденних обставин, що нав’язують власні «правила гри», і звернутися до безпосередніх узагальнень.
Візьмемо, наприклад, поняття «щастя». Кожен розуміє це слово по-різному: хтось вважає щастям спокійне
Але ж буде й дещо спільне – власне пошук щастя як такий. То чому б не розглянути відсторонені від конкретних умов і конкретного розуміння щастя головні, найбільш загальні й абстрактні моменти цього важливого для людини питання?
Саме ця проблема розкривається у п’єсі бельгійського письменника-символіста Моріса Метерлінка. Щастя в його творі – це Синій птах. Можна ще раз підкреслити, що йдеться не про якесь чітко окреслене розуміння щастя певної людини,
Цей твір водночас і дуже простий для сприйняття, форма казки дозволяє дивитися п’єсу навіть маленькій дитині, але поєднання алегоричних символів змушують і дорослого поламати голову над вічними духовними проблемами, «закодованими» в образному ладунку п’єси.
Не випадковим є навіть те, що головні герої п’єси – діти. Образ дитини зазвичай символізує безгріховну чисту душу, таємничі сутності світу можуть осягнути лише саме такі люди: чисті, неупереджені, наївні, з широко розплющеними очима, що тягнуться до добра та здатні на співчуття.
Отже, двійко дітей – Тільтіль і Мітіль – на Різдво зустрічаються з феєю Берілюною й вирушають на пошуки щастя – Синього птаха, що живе у палаці Ночі, але може існувати й при сонячному світлі. Як з’ясовується потім, зробити це неможливо, та це вже неважливо: цим дітям відкрилося стільки важливих речей про світ, що вони набувають вміння бачити його новими очима.
Вони подорожують Країною Спогадів (без якої немає шляху до щастя), Царством Майбутнього, їм як дітям дереворуба перешкоджають дерева (символ відповідальності Дітей за вчинки батьків), Тільтіль і Мітіль дізнаються, які існують насолоди: від огидних Насолоди їсти, коли не хочеться, Бути Багатим, Нічого Не Робити, до «знайомих незнайомців» Домашніх Насолод: Бути Здоровим, Любити Батьків, Бачити Зірки, і навіть Великих Радощів: Бути Справедливим, Бути Добрим,
Радість Материнської любові. А скільки людей плутають насолоду саме зі щастям?! Побачивши їх на власні очі, Тільтіль і Мітіль починають розуміти і цю різницю. Тож, виявляється, шукають вони не лише щастя, а й життєві ідеали, без яких зрозуміти щастя теж неможливо.
Долати перешкоди допомагає їм Душа Світла. Не випадково Світло – один з найулюбленіших образів символістів. Саме Душа Світла допомагає дітям збагнути справжні цінності життя, хоча й не дозволяє передчасно відкинути покривало, що приховує незнані істини. Для справжнього розуміння чогось надто прості шляхи не придатні.
У подорожі Тільтіля та Мітіль супроводжують душі Хліба, Води, Молока, Цукру, Вогню, Кішки та Собаки. Вони не завжди постають помічниками: Вода і Вогонь (дві одвічні протилежності) ведуть суперечки, але справжнє протиставлення ми бачимо на прикладі символів Собаки (вірності) та Кішки (зради).
Як вже йшлося, пошуки ведуться у палаці Ночі, яка чинить дітям перешкоди. Він символізує морок і незнання. Але й ньому ховаються різні речі: від жахів (примар, хвороб, війн) до Саду Мрії. Та й Сині птахи живуть саме там. Отже, Ніч – не лише зло, це швидше неспроможність людини відрізнити його від добра. А якщо згадати іншу п’єсу Метерлінка, «Сліпі», образ Ночі (пітьми) робиться ще змістовнішим: усе сучасне життя, на думку автора, проходить у темряві. Тому щастя, за переконаннями Метерлінка, – у пізнанні сутностей цього світу.
«Потрібно бути сміливим, щоб бачити приховане» – висловлює він свою позицію словами Берілюни. Небезпечним і складним для дітей виявляється Шлях до розуміння, але вони зрештою долають його, й Синім птахом видається Тільтілеві горлиця, яку він дарує хворій дівчинці. Вже не допомогти знайти – саме «повернути Синього птаха» прохає він наприкінці п’єси.
Тільтіль і Мітіль не знайшли особисто собі щастя, але, пізнавши безліч важливих істин, відчули відповідальність за щастя інших.
Спостерігаючи за їхнім Шляхом, кожен глядач у театрі (або читач п’єси) може й собі спробувати відповісти на одне з найголовніших питань філософії – про сенс буття людини. Хай навіть не погодившись у чомусь з автором. Головне – замислитись над цим питанням. А буде сенс в житті – буде й щастя…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)