“Синій птах” М. Метерлінка: жанр, сюжетно-композиційні особливості

Моріс Метерлінк – бельгійський поет, драматург, автор трактатів з питань філософії та естетики, теоретик і практик символістської драми, творець “статичного театру”, “театру смерті”. Сучасники називали його “бельгійським Шекспіром”. Лауреат Нобелівської премії (1911). Творчій діяльності віддав 40 років. Писав вірші, прозу, п’єси, деякі з них залишилися невиданими, його перу належать 16 томів есе, однак він пережив свою славу, залишившись автором п’єс “Сліпі” (1890), “Чудо Святого Антонія” (1903), “Синій птах”

(1908). Особливим успіхом твори користувалися в постановці Московського художнього театру.

“Синій птах” М. Метерлінка: жанр, сюжетно-композиційні особливості, символічний зміст ситуацій і образів.

Жанр твору. “Синій птах” – одна з найвідоміших п’єс М. Метерлінка – належить до жанру феєрії. Ознаками цього жанру є: химерно-казковий сюжет; фольклорні та міфологічні образи; умовність простору і часу; символістичність ситуацій і образів; ліризм; узагальнюючий зміст; наявність яскравих сценічних ефектів. П’єса “Синій птах” цілком відповідає законам цього жанру.

Сюжетно-композиційні особливості

драми – феєрії. В основі сюжету – казкова подорож дітей бідного дроворуба в пошуках Синього птаха, який принесе здоров’я і щастя хворій дівчинці – онучці феї Берюліне. Фольклорний мотив пошуків цілющого зілля дає автору змогу провести своїх героїв – дівчинку Мітіль і хлопчика Тільтіля – через багато випробувань, що допоможуть їм відкрити вічні цінності і сенс життя, а саме: за Синім птахом (символом щастя) не потрібно ходити далеко, щастя поруч. Однак його потрібно побачити в реальному повсякденному житті – у батьківській любові, у турботі про ближніх, милосерді і безкорисливості. Образ Синього птаха багатозначний. Він також символізує пошуки істини, пізнання таємниць природи. Це споконвічне прагнення людства вимагає мужності, оскільки природа не хоче віддавати свої таємниці, а істину не можна відкрити раз і назавжди – вона нескінченна. У такий спосіб фантастично-казковий сюжет, властивий жанру феєрії, наповнюється філософським змістом. Автор зображує блукання людської душі у Всесвіті, її зустріч з добром і злом у пошуках істини і гармонії.

Реальне і фантастичне. Образи п’єси. У сюжеті п’єси переплітаються між собою два пласти – реальний і фантастичний. Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не убогій хатині, час, коли відбувається дія – ніч напередодні Різдва. Різдв’яний мотив – чекання чуда і народження людини – так само одержує реальне втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися мудрими і щасливими, оскільки здійснилося чудо народження в них душі. Згадаємо, на початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берюліне, чому він не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: “Тому що вона – моя”. Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь, що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий відразу і безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до ближнього – умова цього чуда.

Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить у собі персонажів, які розділяють з дітьми їхне повсякденне існування, а тепер оживають. Це Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес, їхня казковість підкреслюється традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси. Хліб залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка – втілення зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом з Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей, Кішка приводить їх у ліс на вірну загибель від дерев і тварин, що страждають від “жорстокості і дивовижної несправедливості людини”. У такій алегоричній формі автор стверджує, что природа несхоче розстається з таємницями Буття, і людина може їх відкрити лише шляхом гармонійної взаємодії з нею.

Композиція драми-феєрії також підпорядкована розкриттю її філософського змісту. П’єса складається з п’яти дій, дванадцяти картин, що є досить самостійними епізодами. Ці картини об’єднані між собою авторською ідеєю і наскрізними персонажами, відбивають етапи духовного розвитку дітей – майбутнього людства. Зустрічі з алегоричними персонажами в символічних ситуаціях, кожний з яких несе свою мораль, збагачує досвід і виховує душу Тільтіля і Мітіль. Так, у Країні Спогадів (дія 2, картина 3) серед померлих родичів вони усвідомлюють благородну потребу поважати до пам’ять предків. У садах Блаженств (дія 4, картина 9) діти дізнаються про різні цінності в людському житті. Одні Блаженства уособлюють плотські насолоди, убогі радості – це “гладкі земні Блаженства” (бути багатим, віддаватися лінощам, надмірностям у їжі й питві, багато спати, бути пихатим і т. ін.). Їм протистоять інші Блаженства (тобто цінності). У порівнянні з першими вони непомітні і навіть сірого кольору (наприклад, Блаженство любити батьків). Але саме Блаженство чистих Радощів, Безневинних Думок, Зимового Вогнища, Блаженство милуватися красою природи і – найголовніше – відчувати Материнську любов наповняють життя людей високим змістом і духовністю. Зустріч дітей з Материнською любов’ю є психологічною кульмінацією п’єси. Таким чином, в алегоричних і символічних образах п’єси стверджуються моральні цінності: перевага добра над злом, духовності над ситою вульгарністю, чеснот над пороком. Ці істини відкриваються дітям і створюють духовний світ Тільтіль і Мітіль.

Умовність простору і часу. Царство Майбутнього – заключний етап у подорожі дітей. Його головна дійова особа – Час – бородатий старий з косою і пісочним годинником. Зовнішність персонажа, його характер і функція традиційні – він невблаганний, байдужий до сліз і умовлянь, строго дотримується порядку. У такий спосіб автором стверджується думка про покірність людини часу і долі, але поряд із цим він переконаний у високому покликанні людей: “На землю голіруч не пускать”. Час у феєрії представлено не тільки в алегоричному образі, але й в інших проявах: у його конкретному прояві (дія п’єси – вечір напередодні Різдва, одна ніч – час сну); у властивому жанру умовному вимірі. Цей потік часу виходить за межі життєвого досвіду дітей. Так, подорож за Синім птахом відбувається уві сні. Час сну і сновидіння не збігається. Наприкінці п’єси на це вказано: пройшла і “тільки одна ніч”, і цілий рік.

Драму-феєрію М. Метерлінка можна порівняти з п’єсами Лесі Українки (“Лісова пісня”), яка також зверталась до цього жанру.

З теорії літератури

Символ – (греч. symbolon – “умовний знак”, “натяк”) – предметний або словесний знак, що опосередковано виражає суть певного явища. Відрізняється узагальненістю, багатозначністю, таємним змістом; обумовлений типом культури і контекстом.

Символізм – напрямок у європейській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття, пройнятий містицизмом, прагненням осягти вищі цінності за допомогою символів, іносказань, узагальнень. Символісти вважають мистецтво особливою магічною силою, здатною оновити життя.






Завжди залишайся людиною твір.
“Синій птах” М. Метерлінка: жанр, сюжетно-композиційні особливості