Ніч… а човен – як срібний птах!.. Плужник

Ніч… а човен – як срібний птах!..

(Що слова, коли серце повне!)

…Не спіши, не лети по сяйних світах,

Мій малий ненадійний човне!

І над нами, й під нами горять світи…І внизу, і вгорі глибини…

О, який же прекрасний ти,

Світе єдиний!

Стан природи передано за допомогою персоніфікації “тремтить ріка”, “ліс хилиться”:

Річний пісок слідок ноги твоєї

Річний пісок слідок ноги твоєї

І досі ще – для мене! – не заніс…

Тремтить ріка, і хилиться до неї

На тому березі ріденький ліс…

Не заблукають з хуторів лелеки, –

Хіба що вітер хмари нажене…

О, друже мій єдиний, а далекий,

Який тут спокій стереже мене!

Немов поклала ти мені на груди

Долоні теплі, і спинилось все:

І почуття, і спогади, і люди,

І мертвий лист, що хвилями несе…

Немов ласкаві вересневі феї

Спинили час, – і всесвіт не тече…

І навіть цей слідок ноги твоєї

Вже не хвилює серця і очей…

У наступній строфі автор використовує оксиморон для того, щоб підкреслити важливість близької людини в своєму житті, поєднуючи означення “великий” та “малий” щодо одного означуваного слова в межах одного контексту:

Бо я дивлюсь і бачу: все навіки

На цій осінній лагідній землі,

І твій слідок малий – такий великий,

Що я тобі й сказати б не зумів!

У своїх поетичних творах Є. Плужник підносить природу як головного вчителя в житті, як лікаря всіх душевних ран. Вірші пронизані високим, але не надривним, патріотичним пафосом.






Твір роздум що не можна купити за гроші.
Ніч… а човен – як срібний птах!.. Плужник