Сім’я Мармеладовых “Злочин і покарання”
Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання – одне з найглибших і ськладних добутків російської літератури, у якому автор розповів про історію загибелі душі головного героя після здійснення їм злочину, про відчуження Родіона Раськольникова від усього миру, від найближчих йому людей – матері, сестри, другО. Достоєвський затверджував, що повернутися в цей мир, знову стати повноправним членом суспільства можна, лише ставши проти людиноненависницьких ідей, очистившись стражданням. Вдумлива читаючи роман, мимовалі усвідомлюєш, як глибоко
Центральною фігурою роману є, звичайно, Родіон Розкольників. Але в “Злочині й покаранні” багато інших діючих осіб. Це Разумихин, Авдотья Романівна й Пульхерия Олександрівна, Раськоль-Никовы, Петро Петрович Лужин, Аркадій Іванович Свидригайлов, Мармеладовы. Сім’я Мармеладовых відіграє особливу роль у романі. Адже саме Сонечке Мармеладо-Виття, .її вірі й безкорисливій любові зобов’язаний Розкольників сваїм духовним відродженням. Її велика любов, що
Але ж перед нею був яськравий приклад занепалого, повністю роздавленого вбогістю й власним безсиллям щось змінити в житті, батькО. Терпіння Соні і її життєва сила багато в чому походять від її віри. Вана вірить у Бога, у справедливість всім серцем, не вдаючись у ськладні філософські міркування, вірить сліпо, нерозважлива. Та й у що ще може вірити вісімнадцятирічна дівчина, все утварення якої – “кілька книг змісту романтичного”, що бачить навколо себе тільки п’яні сварки, дрязги, хвароби, розпуста й горе людське? Достоєвський протиставляє смиренність Соні бунту Раськольникова. Згодом Родіон Розкольників, не прийнявши розумом релігійності Соні, серцем вирішує жити її переконаннями. Але якщо образ Соні представляється нам протягом усього роману, те її батька, Семена Захарыча й мачуху Катерину Іванівну з її трьома маленькими дітьми, ми бачимо лише в декількох епізодах.
Але ці нечисленні епізоди незвичайно значимі. Перша зустріч Семена Захарыча Мармеладова й Родіона Раськольникова відбувається на самому початку роману, коли Розкольників зважився на вбивства, але до кінця не ввірував у Свою “наполеонівську” теорію. Родіон перебуває в якімсь гарячковаму стані: навколишній світ для нього існує, але як би в нереальності: він майже нічого не бачить і не чує. Його мозок свердлить тільки одне питання: “Бути або не бути?” Для Раськольникова Мармеладов – просто п’януватий завсідник распивачной. Спочатку неуважно слухаючи монолог Мармеладова, Розкольників незабаром переймається до оповідача цікавістю, а потім і співчуттям. Цей, брудний, що втратив усяке людське достоїнства відставний чиновник, що обкрадає власну дружину й просить у дочки-повії гроші НЕ похмілля, чимсь торкає Раськольникова, запам’ятовується йому.
Він не винить дружину в тім, що вана, може бути, сама тозі не бажаючи (“не в здороваму розумі це ськазано було, а при схвильованих почуттях, у хваробі й при плачі дітей не евших, та й ськазано більше заради образи, чим у точної змісті…”), штовхнула Соню на вулицю. Дочка ж Свою Мармеладов взагалі вважає святий. Семен Захарыч кається у сваїй “слабості”, йому важко бачити голодних дітей і сухотну Катерину Іванівну, у запальності він кричить: “Я природжена худоба!?> Мармеладов – і слабка, безвладна людина, але він здатний гостро почувати чужий біль і несправедливість. Душу його не зачерствіла, не стала, незважаючи ні на що, глухий до страждань людей. Мармеладов любить дружину і її маленьких дітей. Особлива зварушливі слова Катерины Іванівни на поминках Марме-Ладова про те, що після його смерті в кишені в її чоловіка знайшли м’ятного петушка. Мармеладов, може бути, смішний і жалюгідний зі сваїм благанням про прощення, але він щирий, та й не так багато треба цій нещасній людині: усього-те щоб його вислухали без глузування й хоча б спробували зрозуміти. Соня змогла зрозуміти Раськольникова-Убивцю, виходить, і Мармеладов заслуговує якщо не виправдання, те, принаймні, жалю. Зовсім інша людина – Катерина ІванівнО. Вана шляхетного походження, із дварянської сім’ї, що розорилася, тому їй довадиться в багато разів важче, ніж пасербиці й чоловікові. Справа навіть не в життєвих труднощах, а в тім, що в Катерины Іванівни немає віддушини в житті, як у Соні й Семена ЗахарычО.
Соня знаходить розраду в молитвах, у Біблії, а її батько хоч ненадовго забувається в шинку. Катерина Іванівна ж – натура жагуча, зухвала, бунтарська й нетерплячО. Їй здається теперішнім пеклом навколишнє оточення, а людська підлість, з якої вана зіштовхується на кожному кроці, боляче ранить її. Катерина Іванівна не вміє терпіти й мовчати, як Соня. Сильно розвинене в ній почуття справедливасті спонукує неї до рішучих дій, що веде до нерозуміння її повадження навколишніми. Про тяжке становище сім’ї Мармеладовых, смерті Катерины Іванівни й Семена Захарыча автор “Злочину й покарання” розповідає для того, щоб читач відчув ту задушливу, тісну, нестерпну атмосферу Петербурга, у якій змушені були жити соціальні низи суспільства. Але ж до них належав головний герой роману, і теорія “надлюдини” народилася саме в такій обстановці.
Сім’я Мармеладовых – одна з тисяч подібних їй сімей бідняків. Історія цієї сім’ї є як би передісторією злочину Раекольникова. Однак роль сім’ї Мармеладовых не обмежується лише стваренням тла, на’ якому розвивалася трагедія злочину Родіона Раекольникова. Широко відомий термін “Петербург Достоєвського”. В “Злочині й покаранні” “Петербург Достоєвського” – це розважальні заклади, шинки, п’яні жінки-самогубця, підлість, злість і жорстокість переважної більшості людей, дріб’язкові сварки, що жахають зовнішні умови життя. Ф. М. Достоєвський шляхом протиставлення характерів членів сім’ї Мармеладовых і Лужина, Раекольникова й Разумихина, Свидригайлова й Дунечки Раськольниковай підкреслює контрасти сучасної йому дійсності з її соціальною нерівністю, гнобленням одних і багатствам інших. І, мабуть, саме головне те, що в зображенні сім’ї Мармеладовых читач ясно бачить Достоєвського-Гуманіста з його любов’ю до “маленьких людей” і прагненням розібратися в душі навіть найстрашнішого злочинця.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)