Що ми знаємо про прикмети (твір-діалог)


– Як здорово, що знову літо, канікули!

– І ми знов загоряємо на березі річки і не робимо уроків!

– Ой, Мишко, дивись, рак на берег виліз! Он там, ліворуч. Бачиш?

– Де? Це коряжина.

– Та ні, кажу тобі, рак, у пісок заривається!

– Цікаво. Тут, значить, і раків голими руками ловити можна?

– А він неспроста на берег виліз: він про щось важливе хоче попередити.

– Це ти про прикмети? Я знаю, мені дід казав, що раки перед сильним до щем виповзаюіь на берег і зариваються у пісок. Так що, Женю, ми сьогодні бу­демо з багатим уловом.

– Знаєш, Мишко, я чув від дядька Грицька, що у стародавні часи, коли ни сувалася сильна засуха, люди починали ловити раків, заривати їх у пісок, споді ваючись цим викликати дощ.

– Отже, вони цілком серйозно вірили в те, що коли зарити рака, то й дощ піде?

– Звісно, люди не враховували того, що не рак викликає дощ, а навпаки, не погода, що наближається, примушує його зариватися у землю.

– А ще, Женю, щоб викликати дощ, люди наслідували крики кулика.

– Так, за народними прикметами, кулик кричить на дощ.

– Так ось чому минулого року баба Фекла все ходила побіля дому і куликом кричала. Літо було сухе, то вона таким чином вирішила дощу нагнати.

– Нагнала?

– Та де там! Усіх домашніх налякала. Гадали, що з бабою Феклою лихо скої лося А вона сухою з води вийшла. Усяк кулик своє

болото хватить, каже, ось і я хвалю своє подвір’я. Сміху було!..

– Викрутилася… Давай, Мишко, позмагаємося!

– В чому? Хто краще куликом закричить?

– Ні, хто більше прислів’їв про прикмети знає.

– Давай. “Прилетіли чайки – весна буде”; “Журавль прилетів і тепло приніс”, “Прилетів кулик з-за моря – вивів весну із затвору”…

– Здорово! Я лише одне прислів’я можу пригадати: “Ластівка весну починає, а осінь накликає”.

– Як ти гадаєш, чому багато прикмет, пов’язаних із погодою, краще знають на селі?

– Це зрозуміло. Погода для сільчан означає багато: адже від неї часто зале­жить доля врожаю.

– Так, це правда, селяни не гірше за метеорологів можуть передбачити за при­кметами погоду. Мій прадід, та ти його знаєш, Павло Акимович, він ковалем пра­цює, веде зошит прикмет, пишається ним. По радіо про замети снігові попере­джають, а він вже давно заходів ужив і іншим переказав. Ось так-то…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему родинно побутові пісні.
Що ми знаємо про прикмети (твір-діалог)