Роман “Злочин і покарання” – проникнення в глибину людського духу

Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” – один з найбільших філолофсько-психологічних романів. Автор повідав нам про моральні потрясіння й дерзання, які не можуть не хвилювати читача будь-якої епохи. У центрі уваги письменника страшна дійсність Росії середини XІX століття, з її вбогістю, безправ’ям, гнобленням, придушенням, розтлінням особистості, що задихається від бідності й свідомості власного безсилля й що бунтує. Письменник проникає в глибини людського духу, напружені роздуми про зміст і закони буття. Роман “Злочин

і покарання” вийшов в 1866 році. Це була епоха, коли старі моральні закони були суспільством відкинуті, а нові ще не були вироблені. Суспільство втратило моральні орієнтири, які були втілені в образі Христа, і Достоєвський зміг показати весь жах цієї втрати

Головного героя роману – Раскольникова – хвилювали важкорозв’язні питання: чому одні, розумн, добрі, шляхетні, повинні животіти, у той час як інш, незначні, підлі, дурні, живуть у розкоші й достатку? Чому страждають безневинні діти? Як змінити цей порядок? Хто така людина – “тварина тремтяча” або володар світу, “право имеющий” переступити моральні підвалини?

Не здатний нічого або всемогутній, що знехтував людські закони й творить свої? Розкольників – не пересічний убивця, а чесного й обдарованого парубків з філософським складом розуму, захоплений помилковою теорією на злочинний шлях. Бідність Раскольникова принижує його гордість

На початку роману Розкольників виходить не з кімнати, а з “комірки”, що надалі автор порівнює із шафою, скринею, труною, описує її злиденність, підкреслюючи крайню вбогість мешканця: “…він був задавлений бідністю”. У поліцейській ділянці Розкольників зізнається: “Я бедний і хворий студент, пригноблений бідністю…” От як письменник характеризує внутрішній склад особистості Раскольникова: “…похмурий, похмурий, гордовитий і гордий, недовірливий і іпохондрик. Великодушний і добрий. Почуттів своїх не любить висловлювати й скоріше жорстокість зробить, чим словами висловить серце… Жахливо високо себе цінує, і, здається, не без деякого права на те”.

Пізніше, коли вже буде зроблене вбивство, характеристика героя поповниться, щоб дати читачеві зрозуміти, чому воно зроблено: “…бідного студента, знівечений убогістю й іпохондрією, напередодні жорстокої хвороби з маренням, уже, може бути, що починалася в ньому, недовірливий, самолюбний, знаючий собі ціну… у руб’я й у чоботах без підметок, – коштує перед якимись кварташками й терпить їхні наруги, а отут несподіваний борг перед носом, прострочений вексель…” Тут на перше місце висунуті ті причини, які викликані соціальним станом бідного студента. А те, що відбувається в душі героя, його хворобливі переживання автор розкриває перед читачем, описуючи сни Раскольникова. Сон перед убивством згущає фарби, з’являються похмурі деталі. Розкольників бачить себе дитиною й стає свідком побиття загнаного коня, що у тупій злості хазяїн забиває на смерть. Хлопчик дуже сильно переживає цю смерть. Сон героя багатозначний. По-перше, у ньому виражений протест проти вбивства, безглуздої жорстокості, співчуття чужого болю. Це свідчить про тонку, добру душу героя. По-друге, сон – символ існуючих порядків

Несправедливе життя, груба, жорстокаі: її хазяї – сідоки їдуть, погоняя нещасних, забитих шкап, знущаються з них, а якщо захочуть, то можуть і вбити. По-третє, сон героя – це своєрідний пролог до наступного оповідання. Виникає аналогія з поводженням свидригайлових і лужиних, яким усе дозволено в цьому житті, вони її розпорядники. І неспроможні спроби знедолених людей (Мармеладових, Раскольникових і інших) знайти в цьому страшному світі справедливість. Не випадково із заїждженою шкапою порівнює себе Катерина Іванівна Мармеладова, замучена, роздавленою вбогістю. Спився з горя її чоловік. На панелі її дочка Соня. Є й ще одне, може бути, саме головне значення сну – внутрішнє відношення Раскольникова кпреступлению.

Жахлива сцена, пролита кров зв’язані у свідомості Раскольникова із задуманим убивством. Прокинувшись, вражений Родіон відразу згадує про те, що він задумав зробити, – про майбутнє вбивство старухи-процентщици: “Боже! – викликнув він, – так невже ж… я справді візьму сокиру, стану бити по голові, размозжу їй череп… буду сковзати в липкій теплій крові… Господи, невже?” От і початок “пережитої ідеї”. Поки вона освоювалася логічно – страху не було. Але от вступили у свої права почуття героя. Людська природа бунтує, і з’являється визнання: “…адже я ж знав, що я цього не винесу… не витерплю… це підло, паскудно, низько… адже мене від однієї думки наяву стошнило й у жах кинуло…”

Але, обмірковуючи цей сон, Розкольників ясніше уявляє собі мотиви вбивства. По-перше, росте ненависть до мучителів “клячонки”, а по-друге, міцніє бажання піднятися до положення судді, “мати право” покарати “хазяїв, що зарвалися,”. Але Розкольників не врахував одного – нездатності доброї й чесної людини пролити кров. Ще нікого не вбивши, він розуміє приреченість кривавої ідеї

Страшне рішення проте продовжує зріти в душі Родіона. Почутий у трактирі розмова студента з офіцером про вбивство баби заради грошей, на які можна зробити “тисячу добрих справ і починань… За одне життя – тисячі життів, урятованих від гниття й розкладання. Одна смерть і сто життів замість – так адже отут арифметика!..” Дуже важливої для Родіона виявилася фраза про множинність страждаючих.






Життя та подвиги тараса шевченка.
Роман “Злочин і покарання” – проникнення в глибину людського духу