Сім’я Мармеладових і її роль у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”
Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання – один з найглибших і складних добутків російської літератури, у якому автор розповів про історію загибелі душі головного героя після скоєння їм злочину, про відчуження Родіона Раскольникова від усього світу, від найближчих йому людей – матері, сестри, друга. Достоєвський затверджував, що повернутися у цей світ, знову стати повноправним членом суспільства можна, лише ставши проти людиноненависницьких ідей, очистившись стражданням. Вдумливо читаючи роман, мимоволі усвідомлюєш, як глибоко
Адже саме Сонечці Мармеладової, її вірі і безкорисливому коханню зобов’язаний Раскольников своїм духовним відродженням. Її велике кохання, що було
Не похмілля, чимсь торкає Раскольникова, запам’ятовується йому. У Семені Захаричі, скрізь його відразливу зовнішність все ж таки проглядає щось людське. Відчувається що його мучить совість, що йому боляче і огидно його теперішнє положення. Він не винить дружину в тім, що вона, може бути, сама того не бажаючи (“не в здоровому розумі це сказано було, а при схвильованих почуттях, у хворобі й при плачі дітей голодних, та і сказано більше заради образи, чим у точному змісті…”), штовхнула Соню на вулицю. Дочку ж свою Мармеладов взагалі вважає святою. Семен Захарич кається у своїй “слабкості”, йому важко бачити голодних дітей і сухотну Катерину Іванівну, у запальності він кричить: “Я природжена худоба!?”. Мармеладов – слабка, безвладна людина, але він здатний гостро почувати чужий біль і несправедливість. Душа його не зачерствіла, не стала, незважаючи ні на що, глухою до страждань людей. Мармеладов любить дружину і її маленьких дітей. Особливо зворушливі слова Катерини Іванівни на поминках Мармеладова про те, що після його смерті у кишені в її чоловіка знайшли м’ятного півника. Мармеладов, може бути, смішний і жалюгідний зі своїм благанням про пробачення, але він щирий, та й не так багато треба цій нещасній людині: щоб його вислухали без глузування і хоча б спробували зрозуміти. Соня змогла зрозуміти, виходить, і Мармеладов заслуговує якщо не виправдання, то, принаймні, жалю. Зовсім інша людина – Катерина Іванівна.
Вона шляхетного походження, із дворянської сім’ї, що розорилася, тому їй живеться в багато разів важче, ніж пасербиці і чоловікові. Справа навіть не в життєвих труднощах, а в тім, що у Катерини Іванівни немає віддушини у житті, як у Соні і Семена Захарича. Соня знаходить розраду у молитвах, у Біблії, а її батько хоч ненадовго забувається у шинку. Катерина Іванівна ж – натура жагуча, зухвала, бунтарська і нетерпляча. Їй здається пеклом навколишнє оточення, а людська підлість, з якою вона зіштовхується на кожному кроці, боляче ранить її. Катерина Іванівна не вміє терпіти і мовчати, як Соня. Сильно розвинене у неї почуття справедливості, яке спонукає до рішучих дій, що призводе до нерозуміння її поведінки навколишніми. Про тяжке становище сім’ї Мармеладових, смерті Катерини Іванівни і Семена Захарича автор “Злочину і покарання” розповідає для того, щоб читач відчув ту задушливу, тісну, нестерпну атмосферу Петербурга, у якій змушені були жити соціальні низи суспільства. Але ж до них належав головний герой роману, і теорія “надлюдини” народилася саме у такій обстановці. Сім’я Мармеладових – одна з тисяч подібних їй сімей бідняків. Історія цієї сім’ї є як би є передісторією злочину Раскольникова. Однак роль сім’ї Мармеладових не обмежується лише створенням тла, на якому розвивалася трагедія злочину Родіона Раскольникова. Широко відомий термін “Петербург Достоєвського”.
У “Злочині і покаранні” “Петербург Достоєвського” – це розважальні заклади, шинки, п’яні жінки-самогубці, підлість, злість і жорстокість переважної більшості людей, дріб’язкові сварки, що жахають зовнішні умови життя. Ф. М. Достоєвський шляхом протиставлення характерів членів сім’ї Мармеладових і Лужина, Раскольникова і Разуміхіна, Свідрігайлова і Дунечки Раскольникової підкреслює контрасти сучасної йому дійсності з її соціальною нерівністю, гнобленням одних і багатством інших. І, мабуть, саме головне те, що у зображенні сім’ї Мармеладових читач ясно бачить Достоєвського-гуманіста з його любов’ю до “маленьких людей” і прагненням розібратися у душі навіть найстрашнішого злочинця.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)