Сім чарівних фарб (Твір-переказ легенди)
Один раз в сто років, в ніч під Різдво найдобріший зі всіх найдобріших людей похилого віку, Санта Николаус або Дід Мороз, приносить сім чарівних фарб. Цими фарбами можна намалювати все, що захочеш, і намальоване оживе.
Хочеш – намалюй стадо корів і потім паси їх. Хочеш – намалюй корабель і пливи на нім. Або зореліт – і лети до зірок. А якщо тобі потрібно намалювати що-небудь простіше, наприклад стілець, – будь ласка. Намалюй і сідай на нього. Ці фарби він приносить найдобрішому зі всіх добрих дітей. І це зрозуміло. Якщо такі фарби потраплять
Тому Санта Николаус довго вибирає, кому з дітей подарувати ці фарби. Востаннє він подарував їх одному дуже доброму хлопчикові. Найдобрішому з найдобріших.
Хлопчик дуже зрадів подарунку і тут же почав малювати. Він намалював бабусі теплу хустку, мамі – нарядні плаття, а отцеві – мисливська рушниця. Сліпому старому хлопчик намалював очі, а своїм
-Як ти міг створити стільки зла, найдобріший зі всіх добрих хлопчиків?
І хлопчик заплакав. Йому так хотілося зробити людей щасливими! Але він не умів малювати і лише дарма зіпсував фарби.
Хлопчик плакав так голосно, що його почув найдобріший зі всіх добрих людей похилого віку. Почув і повернувся до нього, і поклав перед хлопчиком нову коробку з фарбами:
-Тільки це, мій друг, прості фарби. Але вони можуть теж стати чарівними, якщо ти цього дуже захочеш. Так сказав Святий Микола і віддалився.
А хлопчик задумався. Як же зробити, щоб прості фарби стали чарівними, і щоб вони радували людей, а не приносили їм нещастя? Добрий хлопчик дістав кисть і почав малювати. Він малював, не розгинаючись, весь день і весь вечір. Він малював і на іншій, і на третій, і на четвертий день. Малював до тих пір, поки не кінчилися фарби. Тоді він попросив нові. Пройшов рік, пройшли два роки. Пройшло багато-багато років. Хлопчик став дорослим, але як і раніше не розлучався з фарбами. Очі його сталі гострозорими, руки умілими, і тепер на його малюнках замість кривих будинків з падаючими стінами красувалися високі, світлі будівлі, а замість платтів, схожих на мішки, – яскравий, нарядний одяг.
Хлопчик й не помітив, як став справжнім художником. Він малював все, що було навколо, і те, що ще ніхто ніколи не бачив. Навпаки всі раділи і захоплювалися.
-Які чудові картини! Які чарівні фарби! – говорили вони, хоча фарби були найзвичайніші.
Картини і справді були такі хороші, що людям захотілися їх поживити. І ось настали щасливі дні, коли намальоване на папері почало переходити в життя: і палаци зі скла, і повітряні мости, і крилаті кораблі.
Так трапляється на білому світі. Так трапляється не тільки з фарбами, але і зі звичайною сокирою або швейною голкою і навіть з простою глиною. Так трапляється зі всім, до чого торкаються руки найбільшого з найбільших чарівників – руки працелюбної, наполегливої людини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)