Сила і слабкість людини у розумінні М. Горького
В усі століття людина прагнула до пізнання свого “я”. Одна з основних, може бути, головних цілей мистецтва – розкриття цієї таємниці. Відкрити людині глибини її душі, зробити її краще, сильніше – у тім або іншому ступені цього домагається кожний письменник. Особливо це властиво російській літературі з її найглибшими морально-філософськими коріннями. Проблему добра і зла, сили і слабкості людини намагалися вирішити великі розуми, люди, що багато вистраждали і випробували – Пушкін, Толстой, Достоєвський. Горький зштовхнувся із цією
Такий Ларра – герой першої легенди. Недарма його батько – орел – житель холодних вершин.
І це розуміє Сатин після зустрічі з Лукою. Але погляди цих героїв все ж таки розходяться у головному. Лука вважає, що слабкий повинен знайти в житті опору і обов’язок сильного – допомогти йому в цьому. Сатин упевнений, що дійсно сильному не потрібна опора і чекати кращого майбутнього в бездіяльності – не для теперішньої людини. Він приходить до цього переконання не відразу. Ми можемо стежити за його розвитком по ходу п’єси. При першій зустрічі з мешканцями нічліжки ми бачимо, що перед нами люди глибоко страждаючі і самотні. Потрапивши на саме дно життя після багатьох позбавлень, вони стали безжалісні до себе і до інших. Кожний замкнутий на своєму горі і веде про нього нескінченне оповідання, не слухаючи нікого і не бажаючи бути почутим. Відповідь на скарги – сміх, знущання. Барона, що живе за рахунок Насті, лише забавляють її сльози і фантазії. Кліщ нехтує всіх, він, “робітник – людина”, вирветься з нічліжки, він не такий, як всі її мешканці. І тільки після смерті Ганни, продавши всі свої інструменти, втративши усіляку надію, він розуміє і приймає їх як товаришів на нещастю. Кожний герой п’єси шукає опору у відході від жорстокої реальності. Наташа, Васько Попіл мріють про майбутнє. Ганна сподівається на заспокоєння після смерті. Актор “марить” про минуле, з кожним разом розцвічуючи його все більш яскравими фарбами. Настя, у якої немає ні минулого, ні майбутнього, іде від сьогодення в уявлюваний світ “чистої любові”. Лука спробував перенести їхні мрії у реальний світ, і вони терплять крах одна за іншою.
Адже ці мрії не полегшують реальності, а лише в малому ступені заміняють її. Усім їм залишається лише безпробудне пияцтво, тому що пробудження страшно. Лише сильна людина, затверджує Горький, здатна дивитися в обличчя реальності. Але без мети в житті, без упевненості у своїх можливостях змінити світ вона не здатна протистояти негодам. І ми бачимо людей, сильних духом, але не знаючих боргу перед собою і навколишніми. Бубнов, якому багато чого дано, уже втратив себе. Барон знущається над всіма і швидко втрачає людські риси. Сатин лише на початку цього шляху. Хто знає, яка доля чекала його, не з’явися у нічліжці Лука. Недарма Сатин пізніше скаже, що Лука подіяв на нього, як кислота на потьмянілу монету. Сатин розуміє, що призначення сильного – не втішати страждаючих, а викорінювати страждання, зло. Це одне із самих твердих переконань Горького. Для Горького сила – у прагненні вперед “до волі, до світла”. Лише гаряче серце і сильна воля, віра у перемогу допоможуть пройти цей шлях. І пам’ять про тих, хто на цьому шляху пожертвував собою заради інших, як зірки – іскри серця Данко – будуть висвітлювати дорогу слідом, що йде.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)