Сила духа – прагнення до світла

Твір по п’єсі М. Горького “На дні”. Відкрити людині глибини її душі – цього домагається в тім або іншому ступені кожний письменник. Одна з основних, може бути, і головних цілей мистецтва є розкриття цієї таємниці. Особливо це властиво російській літературі з її найглибшими морально-філософськими коріннями. Проблему добра і зла, сили і слабкості людини намагалися вирішити великі розуми – Пушкін, Толстой, Достоєвський. М. Горький зіштовхнувся із цією проблемою дуже рано. Уже на самому початку оповідання “Стара Ізергіль” молодий

письменник ділить людей на “старих з дитинства” і “юних, які люблять”. Це дуже важливо для Горького. Яскраві, сильні люди завжди були привабливі для нього. Один лише холодний розум без молодого серця не дає людині щирої сили. Такий Ларра – герой першої легенди. Але гордості, впевненості у своїй перевазі недостатньо для щастя. Це не сила Ларри, а слабкість. У розумінні Горького лише гаряча любов до людей, до своєї справи, до рідної землі дає людині твердість духу. Данко, що жертвує собою заради інших, сильніше Ларри. У зв’язку з цім, виникає найважливіше питання: як сильна людина ставиться до навколишніх?

Позиція

Горького тут ясна. Гадана сила Ларри, якому люди нібито не потрібні, не витримує випробування самітністю. У більш пізніх творах Горький ускладнює питання: самітність серед людей – наслідок це сили або слабості? І дає відповідь: сильний не може бути самотній, якщо він серед людей і співчуває слабким. До речі, це розуміє Сатин після зустрічі з Лукою. Але погляди цих героїв все ж таки розходяться у головному. Лука вважає, що слабкий повинен знайти у житті опору, а обов’язок сильного допомогти йому в цьому. Сатин впевнений, що дійсно сильному не потрібна опора і чекати кращого майбутнього у бездіяльності – не для теперішньої людини. Адже з якими людьми ми зустрічаємося у нічліжці з п’єси М. Горького “На дні”?

Ми бачимо, що перед нами люди глибоко страждаючі і самотні. Потрапивши на саме дно життя, вони стали безжалісні до себе і до інших. Кожний замкнуть на своєму горі і веде про нього нескінченне оповідання, не слухаючи нікого і не бажаючи бути почутим. Відповідь на скарги – сміх, знущання. Барона, що живе за рахунок Насті, лише забавляють її сльози і фантазії. Кліщ, нехтуючи усіх, вважає, що він “робоча людина”, не такий, як всі мешканці нічліжки і незабаром вирветься з неї. І тільки після смерті Ганни, продавши всі свої інструменти, втративши всяку надію, він розуміє і приймає сусідів як товаришів по нещастю. Герої п’єси шукають опору у відході від жорстокої реальності. Наташа, Васько Попіл мріють про майбутнє. Ганна сподівається на заспокоєння після смерті. Актор “марить” про минуле, більше вигадуючи його. Настя, у якої немає ні минулого, ні майбутнього, іде від сьогодення в уявлюваний сівт “чистої любові”. Але ці мрії не полегшують життя, а лише в якійсь, дуже малій ступені заміняють його. Усім їм залишається лише одне – безпробудно пиячити, тому що пробудження страшне. Лише сильна людина, затверджує Горький, здатна дивитися в обличчя реальності. А чи сильні духом мешканці нічліжки?

Бубнов, якому багато чого дано, уже втратив себе. Барон знущається над всіма і швидко втрачає людські риси. Сатин лише на початку якогось шляху. Хто знає, яка доля чекала б його, не з’явися у нічліжці Лука. Недарма Сатин пізніше скаже, що Лука подіяв на нього, як кислота на потьмянілу монету. Сатин розуміє, що призначення сильного – не втішати страждаючих, а викорінювати зло. Це одне із самих твердих переконань Горького. Для Горького сила – це прагнення вперед, “до волі, до світла”. Лише гаряче серце і сильна воля, віра у перемогу допоможуть пройти цей шлях.






Розповідь про поїздку в київ.
Сила духа – прагнення до світла