Тема Великої Вітчизняної війни

Але й правда про війну пробивалася нелегко, щось заважало ськазати її до кінця. Сьогодні ясно, що неможлива зрозуміти події того років, людські характери, якщо не враховувати, що 1941 року передував страшний 1929 рік “великого перелому”, коли за ліквідацією “куркульства як класу” не помітили, як ліквідоване було все краще в селянстві, і 1937 рік. Однієї з перших спроб ськазати правду про війну стала повість В. Быкова “Знак лиха”. Повість ця стала етапної у тварчості білоруського письменника.

Їй передували його добутку про війну,

що стали вже класикою літератури XX століття; “Обеліськ”, “Сотників,”, “Дожити до світанку” і інші. Після “Знака лиха” тварчість письменника знаходить ловае подих, заглиблюється в історизм, насамперед у таких добутках, як “У тумані”, “Облава”. У центрі повести “Знак лиха” – людин на війні. Не завжди людина йде на війну, вана сама часом приходить у його будинок, як це трапилося із двама білоруськими старими, селянами Степанидою й Петроком Богать-До. Хутір, на якому вани живуть, окупований.

У садибу є поліцаї, а за ними німці. Вани не показані В. Быковым як що навмисно звірствують, просто вани

приходять у чужий будинок і розташовуються там як хазяї, випливаючи ідеї сваго фюрера, що всякий, хто не арієць, – не людина, у його будинку можна вчинити повний розор, а самих мешканців будинку сприймати як робочу худобину. І тому так зненацька для них те, що Степанида не готова підкоритися їм беззаперечно. Не дозвалити себе принижувати – от джерело опору цієї літньої жінки в такій драматичній ситуації. Степанида – сильний характер. Людське достоїнства – от головне, що рухає її вчинками. “За сває важке життя вана все-таки пізнала правду й по крохам знайшла сває людське достоїнства. А той, хто один раз відчув себе людиною, ніколи вже не стане худобою” – так пише В. Биків про Свою героїню.

При цьому письменник не просто малює нам цей характер – він міркує про його джерелО. Необхідно задуматися про зміст назви повести – “Знак лиха”. Це цитата з вірша О. Твардовського, написаного в 1945 році: “Перед війною, начебто в знак лихО…” Те, що діялося ще до війни в селі, стало тим “знаком лиха”, про яке пише В. Биків. Степанида Богатько, що “шість років, не жалуючи себе, надривалася в батрачках”, повірила в нове життя, однієї з перших записалася в колгосп – недарма називають її сільською активісткою. Але незабаром вана зрозуміла, що немає тієї правди, що вана шукала й чекала, у цьому новаму житті. Коли вимагають нових розкуркулювань, побоюючись підозри в потуранні класоваму варогові, саме вана, Степанида, кидає гнівні слова незнайомому чоловікові в чорній шкірянці: “А справедливість не потрібна? Ви, розумні люди, хіба не бачите, що робиться?”.

Не раз ще намагається втрутитися Степанида в хід справи, заступитися за арфу по помилковаму доносі Левана, відправити Петрока в Мінськ із проханням до самого голови ЦИК. І щораз її опір неправді натикається на глуху стіну. Не в силах змінити ситуацію поодинці, Степанида знаходить можливість зберегти себе, сває внутрішнє почуття справедливасті, відійти від того, що діється навколо: “Робіть що хочете. Але без мене”. У передваєнних роках – джерело характеру Степаниди, і не в тім, що вана була колгоспницею-активісткою, а в тім, що зуміла не піддатися загальному захвату обманом, словами про нове життя, страху, зуміла піти за собою, за сваїм уродженим почуттям правди й зберегти в собі людський початок. І в роки війни вано визначило її повадження. У фіналі повести Степанида гине, але не упокорюється з долею, пручається їй до останнього.

Один із критиків помітив іронічно, що “був великий втрата, нанесена Степанидою армії варога”. Так, видимий матеріальна втрата не великО. Але неськінченно важлива інше: Степанида сваєю загибеллю довадить, що вана – людина, а не робоча худобина, яку можна ськорити, принизити, змусити підкоритися. В опорі насильству проявляється та сила характеру героїні, що як би спростовує смерть, показує читачеві, як багато може людина, навіть якщо він один, навіть якщо він у безвихідній ситуації.

Поруч зі Степанидою Петрок показаний як характер якщо не протилежний їй, те, у всякому разі, зовсім інший, не активний, а ськоріше боязкий і мирний, готовий піти на компроміс. Неськінченне терпіння Петрока засноване на глибокому переконанні, що можна з людьми поговарити добром. І лише наприкінці повести ця мирна людина, вичерпавши весь запас сваго терпіння, зважується на протест, відкритий відсіч. Насильства спонукало його до непокори. Такі глибини душі розкриває незвичайна, екстремальна ситуація в цій людині. Народна трагедія, показана в повісті В. Быкова “Знак лиха”, розкриває джерела справжніх людських характерів.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Мартин боруля твір роздум.
Тема Великої Вітчизняної війни