Борис Грінченко – видатний український літератор, учений; громадський діяч. Його долю можна вважати типовою. Усе життя Грінченко віддавав розвиткові української мови та літератури, піднесенню національного духа співвітчизників. Великий інтерес становить і творчий доробок Грінченка-поета.
Автор бачить сучасну йому дійсність дуже різнобічно. Громадянський пафос і тонке художнє сприймання світу однаково притаманні Борису Грінченку. Як приклади різнобічності таланту поета можна навести вірші “Доки?”, “До праці” та “Під
“Доки?” – так називається вірш, написаний Грінченком у 1881 році,
Минає час, минають люди,
Ми всі ждемо того, що буде, –
Таким майже афористичним висловом починається цей твір. Дійсно, становище в тогочасній Україні було непростим: Російська імперія наприкінці XIX століття була однією з наймогутніших монархій Європи, і годі було погнобленому народові України чекати на покращення свого стану. Грінченко наголошує на тому, що століття рабського животіння вкрай пригнітили українців, зробили їх майже неспроможними до здобуття волі власними зусиллями. Поет вдало характеризує суспільно-політичну
І доки будемо так жить?
Ніхто не скаже – все мовчить!
Поет не докоряє народові, він лише констатує факт: без зрушень у свідомості змінити будь-що на краще просто не вдасться.
У творі “До праці” Грінченко виступає як поет-демократ та народник. “Праця єдина з неволі нас вирве”, – це теж афоризм, чи скоріше, девіз цілого покоління українців. Що ж означає праця в розуміні поета? Це не повсякденна робота заради шматка хліба, навпаки – це праця заради народу, який треба вирвати з темряви, підняти з колін, надихнути на величні звершення.
“Під вербами” – вірш, у якому у всій повноті виявився талант Грінченка-лірика. Пейзаж, який змальовує поет, нагадує райський: усе купається в сонячному промінні, над водою хиляться верби. Та красивіша за цей пейзаж дівчина, яка полоще в річці полотно. Поет милується її вродою й вправністю. Стільки замилування в цьому вірші, що здається, ніби сама молода Україна вийшла на берег, аби лірик побачив її чистоту й пишність.
Борис Грінченко був різноплановим літератором. Його перу належать не, тільки поетичні, а й прозові твори. Наприклад, “Сам собі пан” – комічне оповідання про Данилу, який подався здобувати панські права. Цей дотепний мужик купив білет першого класу і поїхав собі, як їздять пани. Ситуація в країні на початку XX століття дещо змінилася: їхати в “панському” вагоні Данилові дозволили, навіть цигарками почастували, хоча були у вагоні й такі, хто роздерти нахабу був готовий. Приїхавши до міста, герой оповідання вирішив повністю використати “панські” можливості й пішов до театру, де купив квитки в перший ряд. На відміну від поїзда, тут до Данила поставилися менш чемно: поліцейський разом з лакеєм вивели мужика з зали “дворянського собранія”. Ледве втік від них шукач “панських” пригод. Оповідання “Сам собі пан” смішне, але й дуже точне: суспільство зазнало змін, але пани зневажають мужика так само, як і сто років тому. Викликає захоплення характер Данила: його ніхто не підмовляв шукати “панських прав”, він власним розумом дійшов ідеї рівності людей. Тут Грінченко демонструє те нове, що з’явилося в українцях після скасування кріпаччини: головним чином, усвідомлення власної гідності, пошук і навіть виборювання справедливості. Саме ці нові сили, які зросли в народи, невдовзі призведуть до титанічних соціально-політичних зрушень на терені Російської імперії.
Глибоким аналітичним розумом письменника Грінченко зрозумів, що життя потребує серйозних змін у суспільно-політичному ладі країни. До першої російської революції лишалося ще кілька років, але земля була вже вщерть сповнена передчуттів та волелюбних надій.
У народі кажуть не все те золото що блищить.
Різнобарвний талант Бориса Грінченка