Борис Грінченко – видатний український літератор, учений; громадський діяч. Його долю можна вважати типовою. Усе життя Грінченко віддавав розвиткові української мови та літератури, піднесенню національного духа співвітчизників. Великий інтерес становить і творчий доробок Грінченка-поета.
Автор бачить сучасну йому дійсність дуже різнобічно. Громадянський пафос і тонке художнє сприймання світу однаково притаманні Борису Грінченку. Як приклади різнобічності таланту поета можна навести вірші “Доки?”, “До праці” та “Під вербами”.
“Доки?” – так називається вірш, написаний Грінченком у 1881 році,
Минає час, минають люди,
Ми всі ждемо того, що буде, –
Таким майже афористичним висловом починається цей твір. Дійсно, становище в тогочасній Україні було непростим: Російська імперія наприкінці XIX століття була однією з наймогутніших монархій Європи, і годі було погнобленому народові України чекати на покращення свого стану. Грінченко наголошує на тому, що століття рабського животіння вкрай пригнітили українців, зробили їх майже неспроможними
І доки будемо так жить?
Ніхто не скаже – все мовчить!
Поет не докоряє народові, він лише констатує факт: без зрушень у свідомості змінити будь-що на краще просто не вдасться.
У творі “До праці” Грінченко виступає як поет-демократ та народник. “Праця єдина з неволі нас вирве”, – це теж афоризм, чи скоріше, девіз цілого покоління українців. Що ж означає праця в розуміні поета? Це не повсякденна робота заради шматка хліба, навпаки – це праця заради народу, який треба вирвати з темряви, підняти з колін, надихнути на величні звершення.
“Під вербами” – вірш, у якому у всій повноті виявився талант Грінченка-лірика. Пейзаж, який змальовує поет, нагадує райський: усе купається в сонячному промінні, над водою хиляться верби. Та красивіша за цей пейзаж дівчина, яка полоще в річці полотно. Поет милується її вродою й вправністю. Стільки замилування в цьому вірші, що здається, ніби сама молода Україна вийшла на берег, аби лірик побачив її чистоту й пишність.
Борис Грінченко був різноплановим літератором. Його перу належать не, тільки поетичні, а й прозові твори. Наприклад, “Сам собі пан” – комічне оповідання про Данилу, який подався здобувати панські права. Цей дотепний мужик купив білет першого класу і поїхав собі, як їздять пани. Ситуація в країні на початку XX століття дещо змінилася: їхати в “панському” вагоні Данилові дозволили, навіть цигарками почастували, хоча були у вагоні й такі, хто роздерти нахабу був готовий. Приїхавши до міста, герой оповідання вирішив повністю використати “панські” можливості й пішов до театру, де купив квитки в перший ряд. На відміну від поїзда, тут до Данила поставилися менш чемно: поліцейський разом з лакеєм вивели мужика з зали “дворянського собранія”. Ледве втік від них шукач “панських” пригод. Оповідання “Сам собі пан” смішне, але й дуже точне: суспільство зазнало змін, але пани зневажають мужика так само, як і сто років тому. Викликає захоплення характер Данила: його ніхто не підмовляв шукати “панських прав”, він власним розумом дійшов ідеї рівності людей. Тут Грінченко демонструє те нове, що з’явилося в українцях після скасування кріпаччини: головним чином, усвідомлення власної гідності, пошук і навіть виборювання справедливості. Саме ці нові сили, які зросли в народи, невдовзі призведуть до титанічних соціально-політичних зрушень на терені Російської імперії.
Глибоким аналітичним розумом письменника Грінченко зрозумів, що життя потребує серйозних змін у суспільно-політичному ладі країни. До першої російської революції лишалося ще кілька років, але земля була вже вщерть сповнена передчуттів та волелюбних надій.
У народі кажуть не все те золото що блищить.
Різнобарвний талант Бориса Грінченка