Проблема роздвоєності особистості у новелі «Я (романтика)»
У кінці Пушкінської вулиці міста Харкова, за студентським гуртожитком «Гігант» колись знаходилось міське кладовище, яке нині переобладнано на молодіжний парк. За старою церквою залишили для нащадків кілька могил – П. Гулака-Артемовського, драматурга М. Кропивницького, художника С. Васильківського.
Розквіт національного відродження останніх років повернув нам ім’я Миколи Хвильового (Фітільова). Члени товариства «Спадщина» відновили могилу одного із наиталановитіших зачинателів української літератури початку XX століття. У поемі
І хіба посміє вічність шпурнути в моє обличчя докір?.. Творчість прозаїка, поета, критика, публіциста – яскравий приклад самовідданого служіння ідеї «загірної комуни», яка стала причиною трагедії. Письменник бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся, каявся. Це не могло не знайти відбитку у новелах, що побачили світ у 1923-1927 роках.
Найбільшу увагу в плані розкриття психології мрійників, романтиків революційної доби заслуговує новела «Я (Романтика)», в якій розкрито душевний конфлікт між старим і новим. Відомий літературознавець О. Білецький зазначав, що
Новела «Я» має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія». Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. «Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом».
Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері «дві хрустальні росинки».
Чому ж в чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати – Україна? Мабуть, над дилемою гуманності і фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. Письменник хоче допомогти осмислити протиставлення світлого і чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели.
З одного боку – це інструмент, який повинен вершити революційний суд, а з другого – людина, яка вміє любити, бути ніжною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю.
М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. «Я – чекіст, але я і людина»,- підкреслює головний герой. Отже хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу.
Але між двома началами терзається душа «м’ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат – людина, з холодним розумом і з каменем замість серця». Герой не бачить виходу. Саме у такі хвилини він, комунар, викликає співчуття.
Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. «Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав на скроню». І це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…
Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який в критичну хвилину «Голови не загубив». Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, вбиває почуття справедливості, почуття розуміння добра і правди, руйнує людську особистість, людське «я».
«Там, в далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни». Цими сумними словами закінчується трагічна новела – драма роздвоєності людської особистості, примушуючи замислитися над високістю Матері, яку вбиває блудний син. А Україна, котра породила революціонера, якого морально знівечила абстрактна ідея, прощає йому цей смертний гріх.
Новела Миколи Хвильового «Я (Романтика)» стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, вбити добро в ім’я фанатизму, приводить до переродження в дегенерата.
Разом із своїми героями письменник шукав виходу із лабіринтів історії, помилявся і пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл… Але ніколи Вічність не жбурне у його бік докір. І тому свідчення – нагробок письменнику серед могил видатних людей Харківщини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)