Революція у новелі М. Хвильового “Я (Романтика)”: парадокси історії

Творчість Миколи Хвильового стала по-справжньому видатним явищем в історії української літератури. Хоча за своє коротке життя письменник створив не так вже й багато творів, проте кожен з них – глибокий, насичений психологізмом, хвилюючий.
Новела “Я (Романтика)” не просто хвилює та змушує замислитися – це р, що шокує, обурює, торкає найглибші струни душі. Так романтично починається новела, такий тремтливий, ніжний, журливий образ матері створює автор… і так страшно все закінчується! Навіть не так вражають читача образи злочинців,

убивць, створені письменниками, як вражає образ головного героя “Я (Романтики)”. Просто раптово усвідомлюєш, що це не поодинокий випадок, що у ті трагічні страшні часи таких чекістів було багато, чи не тисячі, і кожен з них був здатен на подібне. Що це? Тимчасове затьмарення, але ж це не злочин однієї людини, це, як не дивно, історія. Як на мене, просто абсурдно! Події новели М. Хвильового не можна назвати історією (просто язик не повертається). Це, скоріше, парадокси історії…
“Я чекіст, але я і людина”, – каже головний герой на початку твору і сам себе спростовує, причому не словом, а ділом. Хіба вбивця
власної матері – людина? Ще більш парадоксальним є те, що він (“м’ятежний син” матері Марії) не звір, не жорстока людина від народження, а людина, що потерпає від розколу, від роздвоєння власного Я, він постать Не тільки негативна, а й трагічна по-своєму. У персонажі змагаються дві його сутності, проте перемагає гірша.
Читаючи новелу, я постійно ставив собі питання: звідки все це? Звідки виникають такі події, що їх спричиняє? Адже людство, створюючи нову ідеологію, прагне досягти перш за все миру, спокою, злагоди та справедливості. Навряд чи люди свідомо вигадуватимуть щось проти самих себе. Але так часто на самому початку найкращі ідеї та цілі переростають у війни, протистояння або утопічні неприродні теорії… Напевно, це той самий випадок. Прагнучи рівності прав та рівності економічної, людство отримало чи не найстрашнішу ідеологію XX століття – комунізм, який шляхом масових убивств боровся із будь-якою людиною, яка відрізнялася від маси (навіть якщо ця “нерівність” була у наявності власної думки, у власних життєвих принципах). Як страшно іноді спотворюються найкращі ідеї! І як страшно все це, зрештою, може спотворити душу людини, перетворюючи її на звіра!
Те саме сталося і з героєм новели “Я (Романтика)”: прагнучи “тихої загірної комуни”, він стає автоматом, механізмом, не здатним на жодні людські почуття. Сам герой начебто мимохідь каже у творі “Я увійшов в роль”, – ця фраза, коротка і ніби неважлива, насправді є принциповою! У якомусь стані афекту, віддаючи страшні накази про розстріли, людина все одно напівсвідомо усвідомлює, що це тільки роль, це не природна нормальна людська поведінка, а роль, безглузда, абсурдна гра. На жаль, у ті страшні часи у таку “роль” увійшли чи не тисячі і мало хто з них усвідомлював, що насправді відбувається. Чому люди не розуміли тоді, що через убивства та зраду, через втрату людської подоби неможливо віднайти “тиху загірну комуну”, та й взагалі будь-що “тихе”? Чи буде “тихо” (тобто спокійно, гармонійно) почувати себе людина, на совісті якої чиєсь життя або й сотні їх?
Мати головного героя новели звуть Марією. Мені здається, автор не випадково обирає це ім’я, приховано порівнює матір-Марію із образом Божої Матері, біблійної Марії. Протягом сторіч цей образ був символом спокою, чистоти, людяності. Тож, убиваючи матір, головний герой вбиває у собі людину, вбиває спокій і чистоту не лише всередині себе, а й у навколишньому світі, що не може стати справедливим, коли в ньому творяться такі страшні речі, – справжні парадокси людських душ, викривлених і спотворених, парадокси історії…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Революція у новелі М. Хвильового “Я (Романтика)”: парадокси історії