“Я (романтика)” Новела про добро і зло в житті та в душі

Ідейно-художній зміст

Новела “Я (Романтика)” має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: “З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія”. Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. “Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя нестерпна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим пре­красним печальним образом”.

Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить

в очах матері “дві кришталеві росинки”. Чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. Письменник хоче допомогти осмислити про­тиставлення світлого й чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели.

З одного боку – це інструмент, який повинен вершити рево­люційний суд, а з другого – людина, яка вміє любити, бути ніж­ною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю.

М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений

син шукає спокою на старечих материних долонях. “Я – чекіст, але я і людина”, – підкреслює головний герой. Отже, хочеться вірити, що цією люди­ною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. Але між двома началами терзається душа “м’ятежного сина: Андрія і мати, Тагабат – людина, з холодним розумом і з каменем замість серця”. Герой не бачить виходу. Саме в такі хвилини він, кому­нар, викликає співчуття.

Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. “Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, заки­нув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав на скроню”. І це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…”.

Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину “голови не загубив”. Але ми все більше почи­наємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, уби­ває почуття справедливості, почуття розуміння добра й правди, руйнує людську особистість, людське “я”.

“Там, в далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни”. цими сумними словами закінчується трагічна новела – драма роздвоєності людської особистості, примушуючи замис­литися над високістю матері, яку вбиває блудний син. А Укра­їна, котра породила революціонера, якого морально знівечила абстрактна ідея, прощає йому цей смертний гріх.

Новела Миколи Хвильового “Я (Романтика)” стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Нама­гання вбити в собі людину, убити добро в ім’я фанатизму, при­водить до переродження в дегенерата.

Разом зі своїми героями письменник шукав вихід із лабірин­тів історії, помилявся й пророкував, свято вірив і люто ненави­дів, і нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Про­лунав постріл…

Проблематика твору

1. Суперечність, полярність одвічного ідеалу любові, гуманізму, добра, традиційних етичних цінностей, вироблених християн­ською цивілізацією – з одного боку, і служінням ідеї абстрак­тного гуманізму, фанатизму, фальшивої романтики – з другого.

2. Неминучість утрати людської сутності через зраду принципів людяності. Хто вбиває іншого – вбиває себе.

3. Проблематика носить над часовий, філософський характер.

Стильові ознаки новели

1. Розповідь від першої особи.

2. Драматизм.

3. Внутрішні монологи героя.

4. Відсутність безпосередньої авторської оцінки.

5. Лаконізм.

6. Виразні художні деталі.

7. Глибокий психологізм.

8. Відмова від традиційного описового реалізму.

9. Часові зміщення.

10. Зіткнення віддалених епізодів.

11. Історичні алюзії, асоціації (термін “версальці” тощо) з метою поставити революцію в контекст визначних подій світової іс­торії.

12. Змістове згущення.

13. Символічний зміст образів, деталей.

14. Своєрідність зорового та звукового тла подій.

15. Засоби поетичного синтаксису.

Образна система новели

– матір (Марія – Божа й вселюдська мати – центральний гума­ністичний символ новели, символ надії, любові, життя, мате­ринського всепрощення);

– доктор Тагабат (“людина з холодним розумом і каменем за­мість серця”, безглуздо жорстокий п’яниця й людожер);

– дегенерат (вартовий революції з душею “палала з гільйотини”);

– Андрюша (людина з нормальною психікою, “чекіст мимоволі”);

– інсургент “Я” – образ, розкритий у розвитку, акцентований на моменті остаточного зламу й ролі в ньому дегенерата, на став­ленні “Я” до інших постатей, виведених у творі: тамуванні відрази, виправданні того, що не можна виправдати в собі і в інших – “Я думаю: так треба” (“Я” – “м’ятежний” син – “чекіст, але й людина”, комунар, що у вогні фанатизму вбиває рідну матір і відтоді вже остаточно не людина, а тільки чекіст).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Я (романтика)” Новела про добро і зло в житті та в душі