Протистояння добра і зла в новелі М. Хвильового “Я (Романтика)”

Тема протистояння добра і зла не нова в літературі. Але всі твори тьмяніють перед українською трагедією в новелі Миколи Хвильового “Я (Романтика)”.

Микола Хвильовий починає свій твір із ліричного зачину, в якому постає образ матері: “З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія”. Цей образ приходить до стомленого від крові й смертей сина як спогад, як марення. “Моя мати – наївність, тиха зажура і добрість безмежна… І мій – неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму

перед цим прекрасним образом”. Син тільки на одну мить полинув спогадами у дитинство, юність, де “дзвеніти росяні ранки і падали перламутри”, де “шелестять вечори тополь”. Добром і лагідністю віє від спогадів героя про матір, яка жаліє свого сина, що зовсім замучив себе у нескінчених походах-битвах. “Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладу на свої груди…”. Та здалеку насувається гроза: “там, за дорогами сизого бору, спалахують блискавиці, накипають і піняться гори”. Син бачить “в її очах дві хрустальні росинки”, чує, як “мати каже, що вона поливала м’яту, і м’ята
вмирає в тузі” – і відлітають спогади, зни кає з-перед очей образ матері. У фантастичному палаці розстріляного шляхтича засідає “чорний трибунал комуни”.

Хвильовий не просто грубо і зримо розвіює спогади героя, не механічно про тиставляє світле і темне, а тонко і вмотивовано досліджує психологію Добра і Зла, які живуть у душі героя. Письменник показує жорстоку боротьбу між половин ками роздвоєної особистості фанатика революції, який свідомо і послідовно глу шить у собі Добро, керуючись ненавистю, служить Злу. Він, як заклинання, про мовляє: “Я – чекіст, але я і людина”, намагається передусім собі довести, що він не бандит, що його покликала революція захищати бідних, знедолених, чинити справедливість. Але чому ж тоді “з кожного закутка дивиться справжня і воісти ну жахна смерть”? Чому прості люди, обивателі говорять: “Тут засідає садизм”?

Душа героя розривається між двома началами. З одного боку – мати, з дру гого – ідея вірності революції. Перемагає остання. В ім’я “світлого майбутнього” твориться зло, бо “єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни” може проходити через долі простих людей, через жертви, кров і сльози. “Це були дійсність: справжня життєва дійсність – хижа й жорстока, як зграя голодних воіі ків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як смерть”. Ось чому у фанатичній відданості революції син має стріляти в матір: “Тоді я у млості, охоплений пожа ром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері і притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню”. Все, кінець! Боротьба Добра і Зла закінчилась абсолютною перемогою Зла. Ніякої фаи тазії не вистачить на те, щоб додумати подальше житгя цього романтика, який перестав бути людиною, адже в грудях він мав уже не розколоте навпіл, а поросле шерстю серце вовкулаки.






Твір на тему кайдашева сім'я.
Протистояння добра і зла в новелі М. Хвильового “Я (Романтика)”