Повернені імена (за творчістю Василя Стуса)
Хай метушиться дріб’язок строкатий,
Міняє шерсть залежно від погоди.
Поете, вмій чекати і шукати,
Найкращий вірш ще ходить на свободі.
Л. Костенко
Україно моя! Багата ти на ліси, землі твої родючі, але найбільша твоя гордість – люди. Щедро рясніє земля наша талантами. На літературному небосхилі України вічно сяятимуть імена Ліни Костенко, Василя Стуса, Григорія Косинки, Євгена Маланюка. Творчість їхня лише нещодавно повернулась в українську культуру, стала вивчатися в школах.
Повернені імена… Вони – наш гнів
Василь Стус, Микола Вороний, Олександр Олесь – нові імена для молодшого покоління. Для нього зустрічі з творчістю цих поборників правди ще попереду. І я вірю, що глибоко в душу западе розповідь про червону калину на колимськім морозі, про кришталеві зірки Ліни Костенко.
Мудрими людьми сказано, що нація не може жити без своїх пасіонаріїв.
Поговоримо сьогодні про нього, нашого славетного земляка, подумки пройдемо етапами його життя, доторкнемося серцем до великої людської трагедії і водночас високої вірності обраному ідеалові.
Сльози туманять очі, коли думаєш про цю велику втрату: Василя Семеновича Стуса часто зіставляють із Кобзарем. Обох їх єднає глибина таланту, тернистий шлях і всенародне визнання. Обидва вони згоріли в полум’ї боротьби з тиранами. В. Стус був свічкою і вогнем від свічки. Не дожив до природної сивини, памороззю вкрилося волосся від фізичних та моральних тортур. Не дожив, не долюбив. І таким пішов у вічність. Неповторний, величний і мудрий.
Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті недовідомих верст…
У цих рядках викладене життєве кредо Стуса, його духовні принципи і ніби накреслено власний трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота-борця, який вірить у свою правоту та її майбутню перемогу.
Моральну силу вистояти, не схилитися дає героєві переконаність у тому, що правда – за ним, що він жив гідно.
…і не набрався скверни,
Ненависті, прокльону, каяття.
Життя поетове було сповнене добра, любові, благородних діянь в ім’я України, її народу. Відповідати ненавистю, прокльонами, каяттям на вчинене йому зло ця людина не вміла й не хотіла. Згадаймо тут Шевченкові слова, звернені до своєї долі:
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ліричний герой поезії В. Стуса – сам він – знав, що шлях йому судився трагічний, передчував свою загибель і був готовий до неї. Більше того, він свідомо вибрав для себе трагічну долю і благав Бога залишити його таким,
Яким мене мати вродила
І благословила в світи.
І добре, що не зуміла
Мене від біди вберегти.
(“Господи, гніву пречистого…”)
“Доля мене обрала, і я проти долі не піду, – сказав поет. – Чуюся добре, бо нікому не зробив зла. Бо дбав не тільки про себе”. А важкі роки випробувань нелюдських простягнулися на тисячі кілометрів. Україною поет страждав, марив, а жив на чужині. Ця любов була головним сенсом його життя. Відірваність від рідної землі тільки посилила синівський зв’язок В. Стуса з Україною. Він тужив за нею і за тюремними мурами згадував народні образи-символи, роблячи їх образами своєї поезії, наповнюючи новим змістом.
В. Стус був патріотом у найвищому, найблагороднішому значенні цього слова. За свою любов до України він заплатив життям. Любити рідний край – не означає лише захоплюватися його красою, оспівувати її. Справжня любов полягає в тому, щоб об’єктивно бачити всі аспекти життя народу, зокрема й негативні, і намагатися, щоб Батьківщина очищувалася від осквернення, зростала, ставала кращою, багатшою. Найвидатніші поети, справжні сини України, не минали й темних сторінок нашої історії.
Поезія Василя Стуса стала помітним явищем не тільки української, а й світової літератури. На жаль, поета друкували за кордоном, а вдома він лишався невідомим. Повернення тіла поета з колимської мерзлоти в рідну українську землю викликало новий спалах зацікавлення його творчістю, а посмертна реабілітація зробила можливим введення її до шкільних програм.
Землі донецькій належить талант Стуса, дух Стуса, пам’ять про Стуса. Ми повинні не голослівно пишатися славетним земляком, а глибоко вивчати його творчість, нести свої знання в маси, пройматися незламним стусівським духом. Не треба омивати сльозами пам’ять про поета, а треба втілювати в життя його ідеали. Жити за законами совісті, добра, справедливості. І мертвий поет-патріот Василь Стус становить загрозу для сил зла, які ще висіюються на нашій ниві. На могилі поета вибито слова:
Ярій, душе! Ярій, а не ридай.
У білій стужі серце України.
А ти шукай – червону тінь калини,
На чорних водах – тінь її шукай.
Сліз уже немає – виплакано, висушено гірким німим болем, спалено непоправністю втрати. Але радує хоча б те, що прах поета поєднався з рідною землею. І буде Україна шанувати Стуса, схилить голову перед вічною пам’яттю поета.
Нехай до нього прийде Україна
І зніме хустку, і пов’яже хрест.
Десниця Божа і Господній перст
Укажуть місце, де його калина.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)