Оповідальні рамки прози К. Паустовского
Проза К. Паустовского повною мірою володіє тим рідкісною властивістю, яке властиво лише самого життя, – вона нескінченно різноманітна у своїх значеннєвих, барвистих, музичних, часом ледь уловимих подробицях, незмінно свіжа, так що при будь-якім повторному читанні завжди здається трішки незнайомою. Це, напевно, і надає кожній зустрічі з нею легкий присмак нерозгаданої принадності
Її можна перечитувати безліч разів і завжди виявляти всі нові й нові пропущені раніше відтінки. Саме так буває й у самім житті: ми постійно знаходимо в ній те,
От чому створюється враження, що в прозі К. Паустовского, де мир немов постійно творить і відновляє сам себе, де слово невідривно від життя, традиційно белетристична так звана остання сторінка як би відсутній. Оповідальні рамки в письменника широко розімкнуті, сюжет розмитий. У таку вільну прозу легко входять і природно в ній перемежовуються всілякі часи й несхожі географічні простори. Вони живуть у
В “Золотій троянді” письменник говорить, що серед всіх створінь розуму й рук людських саме мистецтво слова безсмертне. Але воно безсмертно тільки тоді, коли самовіддано йде в життя всіма своїми коріннями, коли жадібно вбирає в себе всі її соки, заходи, звуки, фарби, її надії, страждання, боротьбу й любов
Сам письменник уважав, що своєрідність його художньої манери полягає, крім іншого, також і в тім, що поряд із грубою, неприкрашеною дійсністю, подібно “хоча б і неяскравому світлу”, блискає в нього “легкий романтичний вимисел”.
К. Паустовский, звичайно ж, романтик – по інтенсивності почуття, по ліричній напруженості інтонації, по максимальному використанню всього спектра закладених у природі фарб, по своїй лицарській вірній любові до прекрасної музи мандрівок, а головне, по піднесеній шляхетності свого духу, бунтівливості темпераменту, що нехтує спокій, і войовничої людяності. Але це романтик зовсім особливого складу
Реалістично достовірна й романтично піднята проза Паустовского насичена масою точних знань і тим легким поетичним вимислом, від якого прозаїчний рядок починає фосфоресцировать таємничим хитким блиском. Цей незвичайний сплав – точності й ліризму, реальності й вимислу, тверезості й захвату – нагадує почасти золоту троянду Жана Шамета. Створена зі шляхетного твердого металу, вона здавалася одухотвореної, трепетної й ніжної. Їй, напевно, був свойствен той же легкий дзенькіт, який ми постійно чуємо в більшості незмінно музичних, що як би передзвонюються між собою фраз-мелодій К. Паустовского.
У своєму оповіданні про Золоту троянду письменник особливо підкреслювало, що створено вона була зі сміття й сміття життя, тобто з того, що часто оточує людей у їхньому повсякденному бутті. Слова про мистецтво, що росте зі сміття життя, дуже нагадують знамениті рядки Ганни Ахматовій, поетичною емблемою якої була саме троянда:
Коли б ви знали, з якого сміття Ростуть вірші, не відаючи сорому…
В “Золотій троянді” К. Паустовский пише: “Кожна хвилина, кожне кинуте невзначай слово й погляд, кожна глибока або жартівлива думка, кожний непомітний рух людського серця, так само як і летучий пух тополі або вогонь зірки в нічній калюжі, – все це крупинки золотий пилу…”
Вимога реалістичного мистецтва, що ставиться до багатомірності й об’ємності зображення життя, було надзвичайно близько самій натурі К. Паустовского. Він від природи був щедро обдарований иключительно гострою спостережливістю, феноменальною художницькою пам’яттю й прямо-таки ненаситною спрагою всі нових і нових вражень
(1 votes, average: 5,00 out of 5)