Війна в новелі К. Паустовского “Сніг”

Пам’ять про самому таємний для каждого людини стає своєрідної связью між поколіннями. Заради нашої жизне гинули молоді солдати Великої Отечественной війни. Зв’язок поколінь. Що це значить для мене? Як я це відчуваю? У нашем сімейному альбомі їсти дуже затертанучи, стара фотографія моєї бабусі Ані.

Цю фотографію, що була частиницей рідного будинку, всю війну проносив мій дідусь Лаврентій у солдатської гимнастерке. Бабуся Аня розповідала, як вона одна із сином, моїм дядьком, пережила важкий час, як працювала в госпіталі, чекала дідуся Лаврентія Спасибі їм за вірність один одному, тому що завдяки їхній любові й відданості з’явилася моя мама і я. От такий зв’язок, по-моєму, существует між тими, хто живе у двухтисячном року, і тими, хто воював, захищав Родину в сорок першому – сорок п’ятому. Про війну, про людей на війні ми довідаємося з добутків письменників, для яких війна – це частина життя.

У романах і позвістках Бикова, Астафьева, Бондарева, Бакланова головний герой показаний на перідовой, вгоспитале. Вони писали про людину на війні, у бої. К. Паустовский пише про цю подію по-своєму. У своїх добутках він раскаже про те, як війна наздоганяє мирних людей у їхній щоденності, “громадянской” життя. Новела “Сніг” написана Паустовским у тривожній напрузі сорок третього.

Глибоко ліричне, ніжне произведение автора було сміливим

кроком для того часу. Початковий період війни в літіратуре зовсім особливий Відозви й вірші, повні патріотичних мотивів, бойові марші й ліричні пісні, злежественние нариси – все це було подчинеале одній ідеї – ідеї гніву й возмездия. Все життя країни, кожної людини, була спрямована тільки на перемогу. Паустовский не прагнув у своїх провинищеннях акцентувати увагу на жестокостях і тяготах війни.

Він хотів позасти в суворе, убоге існування людей небагато радості, нагадати про близьких людей, про рідний будинок. У новелі “Сніг” письменник представив нам те, що випало тоді деяким, але бло бажаним для всіх Дія происходит у маленькому пустельному містечку, де оселилися евакуйована з Москви актриса з дочкою. Паустовский так нарисовал цей куточок Росії, що, напевно, кожний міг довідатися свій рідний будинок. Пісатель зумів побачити людське родсту своїх героїв. У їхніх душах немає користі, життєвого розпачу, а є віра в будущее, що нерозривно пов’язане з минулим.

Все це Тетяна Петрівна довідалася з листа сина Потапова: “ех, якби ти знав, як я полюбив все це звідси, издачи! Я згадував про це в самі страшние мінути бою. Я знав, що захищаю не тільки всю країну, але й от цей її маленький і самий милий для мене куточок – і тебе, і наш сад, і чубатих наших хлопчиськ, і маревні гаї за рікою, і навіть кота Архипа”.

Тетяна Петрівна чекає людину із фронта. Вона зробила всі так у будинку, як запомніл, як мріяв лейтенант Микола Потупов. Він не сподівався побачити рідний будинок після звістки про смерть батька. Пішов просто подивитися.

Майстерність Паустовского як письменника виявилося в умінні пожвавити природу, сад. Людина, його почуття розкриваються через пейзаж, через ожилий сад: “Сад як би здригнувся. З гілок зірвався сніг, шурхнув”. Герої цього оповідання увесь час ощущают, що знайомі давно. Таке відбувається між людьми, у яких багато загального.

Рано ранком Потапов їде на фронт. Татьяна Петрівна обіцяє чекати на нього. От воно просте людське щастя, без доторого в тій страшній війні самотньо. В оповіданні в Паустовского немає нічого зайвого. Назва добутку становится одним з головних діючих осіб.

Все чисте, гарне з Тетяною Петровний і Потаповим відбувається на тлі сніга. На початку оповідання героїня незадоволена собою, містечком, куди потрапила волею судьби. Але поступово вона заспокоїлася, “особенно коли прийшла зима й завалила його {містечко) снігом”.

Тетяною Петрівною один раз уночі прокинувся: “Сніг тускло світил у вікна. З дерева беззвучно сорвалась птах, стряхнула сніг”. І в лейтенанта Потапова кращі воспоминания рідного будинку теж про зиму: “Зима, сніг, але доріжка до старої альтанки над проривом розчищена, а кущі бузку все в інеї”. На могилу батька вони йдуть разом.

“Туманная місяць піднявся вже високо. У її світлі слабко світилися берези, кидали на сніг легкі тіні” – такий пейзаж, де немає виттяни, де людина із фронту відновлює свої сили. Поетичний образ снігу ще раз підкреслює чистоту відносин между героями. Паустовский у своєму оповіданні показав цінності “немудрих” речей, тих самих, які допомагали підтримувати в людині мужність жити й боротися.

Не випадково в той важкий час з’явилися стародавній вальс “Осінній сон”, запік Марко Бернес у кінофільмі “Два бійці”, були написані пісня “Землянка” А. Суркова й ліричні вірші К. Симонова: Ждименя, иявернусь. Тільки дуже чекай…


Творчість и кохання в романі майстер і маргарита.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Війна в новелі К. Паустовского “Сніг”