Новаторство прози Хемінгуея

Найвидатнішим представником так званого «втраченого покоління» не випадково вважається Ернест Хемінгуей. Життєвий досвід його був різноманітним, він був учасником Першої світової війни, враження від якої стали його першим університетом життя і відбилися на усій його творчості (у багатьох, особливо ранніх його творах, відчутні автобіографічні моменти).

Хемінгуей довго працював журналістом, був свідком великої економічної кризи та іншої, греко-турецької, війни, а також відвідав багато різних країн. Він порівняно мало жив у США і мало писав

про цю державу, громадянином якої був.

Не випадково у більшості романів Е. Хемінгуея дія відбувається десь у Європі, Америка для цього письменника була втіленням деградації людства. У ранніх творах неодноразово звучить тема втечі з США у пошуках спочатку ідеалів, а потім – лише забуття.

Головною темою його ранньої творчості було зображення людей, що втратили віру в суспільство, в ідеали, у власні сили або можливість знайти щастя. Художньою особливістю ранніх творів Е. Хемінгуея було використання модерністських прийомів, насамперед таких як «потік свідомості», але поступово письменник створював власний,

самобутній творчий метод і стиль.

Від модернізму Хемінгуея віддаляло несприйняття ірраціонального; використовуючи знайдені представниками цієї течії окремі засоби, він шукав відповіді на поставленні життям проблеми у дійсності, а не десь іще. Поступово тематика розширювалася, розкриття тем ставало глибшим, але менш відвертим – ідеї з відкритого тексту переходили у підтекст, пряму фактографічність заступав особливий, філософський символізм, «принцип айсберга» за власним визначенням письменника: художній текст лише та частина айсбергу, яку видно на поверхні.

Хемінгуей детально описував найдрібніші зміни настроїв, бажань та відчуттів героїв творів, але уникав зображати великі почуття – не тому, що у них не вірив, а тому, що їх у своїх сучасників не зміг знайти.

Три твори – «І сходить сонце», «Прощавай, зброє!» та «Старий і море» – є відображенням різних етапів творчого росту Хемінгуея, еволюції його художніх принципів. Теми двох перших цих романів схожі, відрізняється саме їх розкриття.

Герой «І сходить сонце» – журналіст Джейк Барнс, після тяжкого поранення на Порідій світовій війні шукає забуття в алкоголі, він кохає Брет Ешлі, але наслідки поранення не дозволяють йому знайти втіху в коханні. Він, скалічений війною фізично й морально, не може злитися з оточуючими його людьми, але ті також не знають сенсу життя. Вислів «втрачене покоління» винесено в епіграф саме цього роману, що був своєрідним маніфестом раннього Хемінгуея. Підтекст роману поки що легко розшифровується. Манера письма вкрай фактографічна.

У романі «Прощавай, зброє!» питання про скалічені війною людські душі та долі «втраченого покоління» ставиться ширше. Війна тут – дещо більше, ніж стихійне лихо, поява «втраченого покоління» пояснюється соціальними причинами, але не зводиться до них. Герой роману, Генрі, спочатку переповнений патріотизмом, фронтові події відкривають йому очі на те, що красиві розмови насправді прикривають масове вбивство, цілі якого дуже далекі від ідеалів справедливості, а безглуздість не має меж.

Він розмірковує: «…нічого священного я не побачив, і те, що вважали славетним, не заслуговувало на славу, і жертви дуже нагадували чикаГські бойні, лише м’ясо тут просто заривали в землю». Він наважується на протест і кидає зброю, а це знов не вихід, а крок до нової трагедії… Кожен вчинок героя випливає з попередніх обставин, і, в свою чергу, стає підставою його подальших дій. Досліджуються не окремі причини – причини причин.

Підтекст у цьому романі глибший, символіка – органічніша, реалістичність узагальнення просто вражає. Сам Хемінгуей реалізовує нове творче кредо – «створювати, замість того, щоб описувати». Але це не означає відмову від любові до фактів, його творчий доробок лишається літературою фактів протягом усього життя. Просто факти дій або вчинків збагачуються символічним навантаженням, а причини, обставини і навіть узагальнення встають із ними в один ряд, також як беззаперечні життєві факти, але дещо іншого роду. –

Повість «Старий і море» є одним з останніх завершених творів цього письменника, своєрідним підсумком творчості й свого роду вершиною його роздумів про сенс життя. Жанрово це – повість-притча. Те, що раніше поставало у вигляді питання, звучить тут уже як відповідь, але настільки алегорична, що кожен читач сприймає її зміст відповідно до свого власного досвіду.

Образ старого Сантьяго водночас є образом звичайного бідного рибалки й образом певної системи моральних цінностей, до якої виявляється байдужим сучасний світ. Детально й реалістично описане море також не лише географічний об’єкт – це й вічність, і сила природи. Символічний і сам сюжет: зовні він простий, але навіть фактографію подій можна розглядати як багатозначний образ.

Але питання про сенс буття людини завжди було наріжним каменем філософії, і ті письменники або митці у широкому значенні цього слова, що виявилися спроможними художньо переконливо дати на нього власну відповідь заслуговують на те, щоб їхні імена залишились в літературі назавжди. Це цілком справедливо щодо творчості Е. Хемінгуея, якого ще називають легендою американської літератури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Новаторство прози Хемінгуея