Олесь Гончар (1918-1995)
Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року О. Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив на філологічний факультет Харківського університету.
У перші дні війни пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Брав участь у багатьох боях. Був двічі поранений. Улітку 1942 року в районі Бєлгорода, будучи контуженим, потрапив у полон – Харківський,
Після війни закінчив 1946 року Дніпропетровський університет, навчався
Протягом 50-х років О. Гончар виступає з оповіданнями (збірки “Південь” (1951), “Новели” (1954), “Чарикомиші” (1958), “Маша з Верховини” (1959)), повістями “Микита Братусь” (1951), “Щоб світився вогник” (1955) та романами “Таврія” (1952) і “Перекоп” (1957).
Новим кроком у творчій еволюції письменника став роман “Людина і зброя” (1960; Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1962) про студентський батальйон у кровопролитних боях 1941 року. Ленінською премією СРСР був відзначений роман у новелах “Тронка” (1963).
Етапним для О. Гончара став роман “Собор” (1968), в якому письменник одним із перших у радянській літературі порушив питання про розуміння історії народу, бережливе сприймання багатств його духовної культури, гостро виступив проти споживацько-браконьєрського ставлення до природи і пам’яток минулого. Після перших позитивних відгуків у пресі вже з квітня 1968 року за ініціативою першого секретаря Дніпропетровського обкому КПРС О. Ватченка, підтриманою українським партійним керівництвом, роман “Собор” та його автора було піддано різкій та бездоказовій критиці. На письменника посипалися не лише художні, а й політичні звинувачення у наклепах, на радянську дійсність, у нетиповості характерів та показаних недоліків. Твір з’явився удруге тільки через двадцять років.
Пізніше виходили романи “Циклон” (1970), “Берег любові” (1976), “Твоя зоря” (1980; Державна премія СРСР за 1982 рік), повість “Бригантина” (1973), новели “На косі”, “Кресафт”, “За мить щастя”, “Геній в обмотках”, “Ніч мужності”, “Народний артист”, “Corrіda”, “Чорний Яр” (1986), а також – літературно-критичні та публіцистичні статті, нариси, зібрані в книжках “Про наше письменство” (1972) і “Письменницькі роздуми” (1980), “Чим живемо” (1991).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)